ІНКУБАТОР... ДЛЯ ДЕРЕВА

Виростити саджанець у спекотливому кліматі на ділянці без штучного поливу

Експерименти, проведені протягом останніх п’яти років у пустелях та кар’єрах, виявилися успішними: дерева ростуть!

Голландський винахідник Петер Хофф розробив інноваційний пристрій під назвою Groasis Waterboxx. Він дозволяє вирощувати рослини в екстремально посушливих умовах. Навіть у пустелі Сахара з його застосуванням вижило близько 90 відсотків експериментально висаджених рослин.

На вигляд Waterboxx нагадує домашню сушарку для овочів і фруктів, тільки без кришки. Це своєрідний безполивний інкубатор, який збирає воду з нічної роси або опадів, після чого живить нею саджанець протягом тривалого часу. Контейнер запобігає випаровуванню води і захищає коріння від сонця й від дрібних гризунів, а також зберігає постійну температуру кореневища. Обраний господарем саджанець кріпиться на тканинній або картонній основі всередині контейнера, і волога надходить до коріння капілярами.

Система складається з циліндричного корпуса, в якому перебуває близько 15 літрів води, та своєрідної кришки: виготовлена у вигляді перевернутого конуса, вона дозволяє захоплювати стоки. За рясних опадів активізується запобіжний клапан, який витягує зайву воду. Всередині кожного контейнера передбачено місце для посадки двох саджанців.

 За останні п’ять років система Waterboxx успішно впроваджена на п’яти екстремальних ділянках (пустелях та колишніх кар’єрах) загальною площею 65 гектарів. Виживання рослин склало 80-90 відсотків, хоча раніше тут не приживалося і 5 відсотків висаджених дерев. Експериментаторам вдалося виростити більше 25 сортів дерев та кущів й істотно збільшити біорізноманітність на позбавлених рослинності просторах.

 Перший прототип пристрою виготовляли із пластику, але швидко замінили його на перероблений картон, значно здешевивши виробництво.

 

Цей винахід може допомогти боротися зі спекотним і сухим кліматом, бо дозволяє вирощувати дерева і кущі в місцях, де зовсім немає води.


Повернутися
26.02.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...