БАЛАНС КОХАННЯ ТА ВІЙНИ

Дмитро Лазуткін презентував у Тернополі “Червону книгу”

  Дмитро Лазуткін — український поет та журналіст – презентував у Тернополі свою нову збірку під назвою “Червона книга”. Автор називає її балансом війни та кохання – бо увійшли до неї вірші саме такої тематики.

Український поет Дмитро Лазуткін презентував у Тернополі збірку поезії під назвою “Червона книга”. Захід відбувся у рамках проекту «Мережа», організатором якого є Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ.

– Для мене Тернопіль, – це приємне і важливе місце, місто, де є фантастичне озеро і хороша позитивна енергія. Можна її тут набиратися і напуватися нею. Я повертаюся в Київ завжди оновленим, на кілька днів молодшим,  – розповідає TV4 поет .

У збірці, каже Дмитро Лазуткін – зміни, які відбулися з українцями за час від Революції Гідності, початку війни на сході і дотепер. Перший розділ “Червоної книги” – вірші, які стосуються військової тематики. Вони з’явились після волонтерських поїздок Дмитра на Схід, а проїхав він від крайньої точки Луганщини і до Маріуполя, та історії, почуті від бійців. Інша частина – ліричні вірші. Тож презентована у Тернополі книга, каже сам автор, це баланс війни та кохання.

– Дуже велику кількість людей насправді героїчних, можливо, найкращих, вже не повернеш. Ці емоції, які супроводжували це все, і гордіість за свою країну, і розпач від втрат – всі ці емоції якось в цю книгу увійшли, – говорить Дмитро Лазуткін.

Є в “Червоній книзі” вірші, які йому самому, зізнається Дмитро Лазуткін, читати дуже важко. Серед них – “Реквієм”.

– Він присвячений подіям, які відбулись в Луганському аеропорті, коли збили український літак ІЛ, в якому загинуло 49 українських військових мобілізованих. Хтось віддав наказ їм туди летіти, хтось їх збив, – каже Дмитро Лазуткін.

Дмитро Лазуткін – “Реквієм”

За законами математики –
Мінус доля на мінус час…
Небо ридма ридає, солдатики,
Небо ридма ридає по вас.

Хтось на мапі звіряв маршрути,
Хтось дививсь на зірки з печер…
Нерозкритими парашутами
Рахуватимуть вас тепер.

По розмоклій траві розкидано,
Збиті сонця, немов бурштин.
Нині небо ридає ридма,
Диким полем гірчить полин.

Батьківщина або територія…
Кожен сам обирає шлях.
Запікається кров’ю історія,
Мов у дерево входить цвях.

Ваші хрестики, ваші прихистки,
Ваша правда, ваш сум і щем…
Так лягло – згідно правил балістики,
Так розквітло німим вогнем.

Ще чекають вас, ще вимолюють,
Проглядають рядки новин
І виколюють очі колами
Цих роз’ятрених Україн.

І нічого крізь сльози не видно
І біліє надтріснута вісь…
Нині небо ридає ридма,
Зі свічок опливає віск.

Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навіки ваша земля.