ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №56

Сталося це в середньовіччі. Чоловік, що керував будівництвом собору, вирішив подивитися як працюють каменярі. Він підійшов до них і попросив розповісти про свою роботу.

 Перший робітник похмуро глянув і роздратовано відповів: «Тобі що, повилазило? Не бачиш — камінь лупаю, хай йому грець».

Другий спокійно відповів: "Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини".

А третій розігнувся, витер спітніле чоло, усміхнувся, і з гордістю сказав: "Я будую майбутнє "!

Наступного дня саме він очолив будівництво.

Нам так бракує в Україні третього каменяра... Наші очільники ніяк не усвідомлять, яку державу будують. Бо сьогодні вони бояться майбутнього, не можуть чи не хочуть розібратися з минулим, та оминають можливість збагнути теперішнє, вкотре наступаючи на ті самі граблі...

Процес будівництва змінює як самого творця,так і його долю. 

Адже майбутнє - це не те, куди ми йдемо, а те, що ми створюємо.


Повернутися
18.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...