ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №56

Сталося це в середньовіччі. Чоловік, що керував будівництвом собору, вирішив подивитися як працюють каменярі. Він підійшов до них і попросив розповісти про свою роботу.

 Перший робітник похмуро глянув і роздратовано відповів: «Тобі що, повилазило? Не бачиш — камінь лупаю, хай йому грець».

Другий спокійно відповів: "Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини".

А третій розігнувся, витер спітніле чоло, усміхнувся, і з гордістю сказав: "Я будую майбутнє "!

Наступного дня саме він очолив будівництво.

Нам так бракує в Україні третього каменяра... Наші очільники ніяк не усвідомлять, яку державу будують. Бо сьогодні вони бояться майбутнього, не можуть чи не хочуть розібратися з минулим, та оминають можливість збагнути теперішнє, вкотре наступаючи на ті самі граблі...

Процес будівництва змінює як самого творця,так і його долю. 

Адже майбутнє - це не те, куди ми йдемо, а те, що ми створюємо.


Повернутися
18.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.