В ОДНІЙ КНИЗІ — ТВОРЧІСТЬ ТА КРАЄЗНАВСТВО

Унікальний альманах «Поетична топоніміка» презентували у Тернополі  

Книга, яку написали 77 авторів, розкриває мальовничість українських сіл та міст в прозі й у віршах. Збірник містить у собі дослідження та спогади про свою малу Батьківщину 8-ми авторів з Тернопільщини, в тому числі і співавторів з зарубіжжя, які є корінними тернополянинами - Наталії Дудки з Тунісу і Надії Козак з Канади. Автори видавали збірник за свої кошти, тому це майже волонтерська діяльність,повідомляє «20 хвилин».

Збірник містить у собі дослідження та спогади про свою малу Батьківщину 8-ми авторів з Тернопільщини, в тому числі і співавторів з зарубіжжя, які є корінними тернополянинами - Наталії Дудки з Тунісу і Надії Козак з Канади. Автори видавали збірник за свої кошти, тому це майже волонтерська діяльність. 

- Це унікальне поєднання творчості та краєзнавства, - каже редактор-упорядник альманаху Любов Сердунич. - Я видала чимало збірників, в тому числі і міжнародних, але мені хотілось зібрати твори, які зможуть послужити майбутнім поколінням. Ми повинні знати про місця, в яких ми народились та виросли. Чимало людей навіть не знають дати заснування свого села чи міста. Села зникають, бідніють, а з ними і пам’ять. Багато авторів, які не писали на історичну тематику вирішили внести "свою лепту". Можливо вони будуть єдиними літописцями свого села.

Книгу «Поетична топоніміка» можна почитати у бібліотеках Тернополя, зокрема і в обласній науковій бібліотеці.

 


Повернутися
18.02.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.