ТЕРНОПІЛЛЯ: ОДИН ПРАЦЮЮЧИЙ НА СОБІ КІЛЬКА ПЕНСІОНЕРІВ “ТЯГНЕ”

 Загалом на Тернопільщині – понад 300 тисяч пенсіонерів. Кількість працюючих осіб значно менша. В окремих районах на одного працюючого припадає 3-4 пенсіонери.

  У державному бюджеті України передбачене поетапне підвищення пенсійних виплат. Наразі середній рівень пенсій на Тернопільщині, пише “За Збручем», становить  1418 гривень. У результаті зростання виплат, необхідні додаткові надходження до бюджету Пенсійного фонду. Наразі основним джерелом його наповнення є кошти від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. «Фінансування та виплата пенсій відбувається своєчасно і в повному обсязі. Порівняно з 2014 роком видатки зросли на 385 млн. грн. Ріст видатків в основному залежить від підвищення пенсій, зоврема зростання прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб у розмірі 1074 грн. Відтак наше завдання – це наповнення бюджету фонду власними коштами, погашення заборгованості та контроль за цільовим використанням коштів», – каже в. о. начальника головного управління Пенсійного фонду України в області Алла Якубовська.

  Надходження до бюджету Пенсійного фонду зменшилися через закриття окремих підприємств. У Козівському районі не працював цукровий завод, відтак Пенсійний фонд втратив чималу суму коштів. «У нас кількість пенсіонерів значно менша від кількості осіб, які працюють. Проблемою є також те, що зупинили роботу окремі підприємства, зокрема цукровий завод», – додає начальник управління Пенсійного фонду України в Козівському районі Анастасія Трохановська.   У Козівському районі на одного жителя, який працює, припадає два пенсіонери.


Повернутися
18.02.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...