ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №55

В Україні на зміну агресивного показного патріотизму приходить патріотизм спокійний. Люди втомилися не тільки від війни і політики, але й від туалетного паперу з Путіним і жовто-блакитного асфальту.

Бравурна гордість швидко змінилася розчаруванням від відсутності бліцкригу на Донбасі, жорсткої економічної кризи і порожніх кишень.  «Чад» пройшов, а замість нього залишилося відчуття, що треба робити щось більш конкретне.  Знаєте, нам треба перестати обговорювати новини з політичного цирку, реагувати на кожну нісенітницю чи подію звідти.  На те, що відбувається в українському політикумі, є сенс зараз ніяк не дивитися або дивитися в оптичний приціл. У нас є набагато важливіші справи, аніж коментування цього божевілля. Нам не можна перетворюватися на територію нелюбові.  Врятують лише добро і любов. А любов – це дія. Любов до людини, до країни, до всього – це позитивна дія.

 Серед моїх знайомих є багато тих, хто відмовився від показного патріотизму і мовчки зайнявся справою. На зміну «ватникам» та «вишиватникам» повинні прийти адекватники. Мій «рецепт» простий: «Замість політики — посади дерево». Тільки уявіть,  як зазеленіла б Україна, якби щоразу замість пустопорожньої балаканини наші можновладці брали в руки саджанці й лопати. Зрештою, ніхто й ніщо не заважає робити це нам. Якщо наша земля знову зарясніє садами, якщо ви побачите, як щороку навесні зацвітають дерева —  ви ніколи не подумаєте розлюбити Україну і допустити навіть думку про те аби виїхати з неї чи віддати її комусь.

Наполеон наказав насадити дерев по обидва боки дороги, щоб солдати йшли в тіні, і коли йому зауважили, що дерева виростуть тільки через двадцять років, він відповів: «Тоді починайте садити негайно!». Нам треба стати багатими, сильними і здоровими. І щоб ніхто і не зміг подумати, що ми можемо просто так віддати свою землю.

І ще. Ви ніколи не замислювалися, чому в списку «must-do»  справжнього українця “посадити дерево» іде першим — найважливішим — пунктом? Або чому у пам'ять про загиблих у нас також прийнято садити дерева? Щоб ті, хто вже не з нами, пішли не у землю, а у пам'ять. Дерева пам’яті квітнутимуть довше за людське життя. І кожен зможе з полегшенням сказати: Я посадив свій сад. Скоро йому цвісти…


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.