ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №55

В Україні на зміну агресивного показного патріотизму приходить патріотизм спокійний. Люди втомилися не тільки від війни і політики, але й від туалетного паперу з Путіним і жовто-блакитного асфальту.

Бравурна гордість швидко змінилася розчаруванням від відсутності бліцкригу на Донбасі, жорсткої економічної кризи і порожніх кишень.  «Чад» пройшов, а замість нього залишилося відчуття, що треба робити щось більш конкретне.  Знаєте, нам треба перестати обговорювати новини з політичного цирку, реагувати на кожну нісенітницю чи подію звідти.  На те, що відбувається в українському політикумі, є сенс зараз ніяк не дивитися або дивитися в оптичний приціл. У нас є набагато важливіші справи, аніж коментування цього божевілля. Нам не можна перетворюватися на територію нелюбові.  Врятують лише добро і любов. А любов – це дія. Любов до людини, до країни, до всього – це позитивна дія.

 Серед моїх знайомих є багато тих, хто відмовився від показного патріотизму і мовчки зайнявся справою. На зміну «ватникам» та «вишиватникам» повинні прийти адекватники. Мій «рецепт» простий: «Замість політики — посади дерево». Тільки уявіть,  як зазеленіла б Україна, якби щоразу замість пустопорожньої балаканини наші можновладці брали в руки саджанці й лопати. Зрештою, ніхто й ніщо не заважає робити це нам. Якщо наша земля знову зарясніє садами, якщо ви побачите, як щороку навесні зацвітають дерева —  ви ніколи не подумаєте розлюбити Україну і допустити навіть думку про те аби виїхати з неї чи віддати її комусь.

Наполеон наказав насадити дерев по обидва боки дороги, щоб солдати йшли в тіні, і коли йому зауважили, що дерева виростуть тільки через двадцять років, він відповів: «Тоді починайте садити негайно!». Нам треба стати багатими, сильними і здоровими. І щоб ніхто і не зміг подумати, що ми можемо просто так віддати свою землю.

І ще. Ви ніколи не замислювалися, чому в списку «must-do»  справжнього українця “посадити дерево» іде першим — найважливішим — пунктом? Або чому у пам'ять про загиблих у нас також прийнято садити дерева? Щоб ті, хто вже не з нами, пішли не у землю, а у пам'ять. Дерева пам’яті квітнутимуть довше за людське життя. І кожен зможе з полегшенням сказати: Я посадив свій сад. Скоро йому цвісти…


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…