ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №55

В Україні на зміну агресивного показного патріотизму приходить патріотизм спокійний. Люди втомилися не тільки від війни і політики, але й від туалетного паперу з Путіним і жовто-блакитного асфальту.

Бравурна гордість швидко змінилася розчаруванням від відсутності бліцкригу на Донбасі, жорсткої економічної кризи і порожніх кишень.  «Чад» пройшов, а замість нього залишилося відчуття, що треба робити щось більш конкретне.  Знаєте, нам треба перестати обговорювати новини з політичного цирку, реагувати на кожну нісенітницю чи подію звідти.  На те, що відбувається в українському політикумі, є сенс зараз ніяк не дивитися або дивитися в оптичний приціл. У нас є набагато важливіші справи, аніж коментування цього божевілля. Нам не можна перетворюватися на територію нелюбові.  Врятують лише добро і любов. А любов – це дія. Любов до людини, до країни, до всього – це позитивна дія.

 Серед моїх знайомих є багато тих, хто відмовився від показного патріотизму і мовчки зайнявся справою. На зміну «ватникам» та «вишиватникам» повинні прийти адекватники. Мій «рецепт» простий: «Замість політики — посади дерево». Тільки уявіть,  як зазеленіла б Україна, якби щоразу замість пустопорожньої балаканини наші можновладці брали в руки саджанці й лопати. Зрештою, ніхто й ніщо не заважає робити це нам. Якщо наша земля знову зарясніє садами, якщо ви побачите, як щороку навесні зацвітають дерева —  ви ніколи не подумаєте розлюбити Україну і допустити навіть думку про те аби виїхати з неї чи віддати її комусь.

Наполеон наказав насадити дерев по обидва боки дороги, щоб солдати йшли в тіні, і коли йому зауважили, що дерева виростуть тільки через двадцять років, він відповів: «Тоді починайте садити негайно!». Нам треба стати багатими, сильними і здоровими. І щоб ніхто і не зміг подумати, що ми можемо просто так віддати свою землю.

І ще. Ви ніколи не замислювалися, чому в списку «must-do»  справжнього українця “посадити дерево» іде першим — найважливішим — пунктом? Або чому у пам'ять про загиблих у нас також прийнято садити дерева? Щоб ті, хто вже не з нами, пішли не у землю, а у пам'ять. Дерева пам’яті квітнутимуть довше за людське життя. І кожен зможе з полегшенням сказати: Я посадив свій сад. Скоро йому цвісти…


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!