ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №55

В Україні на зміну агресивного показного патріотизму приходить патріотизм спокійний. Люди втомилися не тільки від війни і політики, але й від туалетного паперу з Путіним і жовто-блакитного асфальту.

Бравурна гордість швидко змінилася розчаруванням від відсутності бліцкригу на Донбасі, жорсткої економічної кризи і порожніх кишень.  «Чад» пройшов, а замість нього залишилося відчуття, що треба робити щось більш конкретне.  Знаєте, нам треба перестати обговорювати новини з політичного цирку, реагувати на кожну нісенітницю чи подію звідти.  На те, що відбувається в українському політикумі, є сенс зараз ніяк не дивитися або дивитися в оптичний приціл. У нас є набагато важливіші справи, аніж коментування цього божевілля. Нам не можна перетворюватися на територію нелюбові.  Врятують лише добро і любов. А любов – це дія. Любов до людини, до країни, до всього – це позитивна дія.

 Серед моїх знайомих є багато тих, хто відмовився від показного патріотизму і мовчки зайнявся справою. На зміну «ватникам» та «вишиватникам» повинні прийти адекватники. Мій «рецепт» простий: «Замість політики — посади дерево». Тільки уявіть,  як зазеленіла б Україна, якби щоразу замість пустопорожньої балаканини наші можновладці брали в руки саджанці й лопати. Зрештою, ніхто й ніщо не заважає робити це нам. Якщо наша земля знову зарясніє садами, якщо ви побачите, як щороку навесні зацвітають дерева —  ви ніколи не подумаєте розлюбити Україну і допустити навіть думку про те аби виїхати з неї чи віддати її комусь.

Наполеон наказав насадити дерев по обидва боки дороги, щоб солдати йшли в тіні, і коли йому зауважили, що дерева виростуть тільки через двадцять років, він відповів: «Тоді починайте садити негайно!». Нам треба стати багатими, сильними і здоровими. І щоб ніхто і не зміг подумати, що ми можемо просто так віддати свою землю.

І ще. Ви ніколи не замислювалися, чому в списку «must-do»  справжнього українця “посадити дерево» іде першим — найважливішим — пунктом? Або чому у пам'ять про загиблих у нас також прийнято садити дерева? Щоб ті, хто вже не з нами, пішли не у землю, а у пам'ять. Дерева пам’яті квітнутимуть довше за людське життя. І кожен зможе з полегшенням сказати: Я посадив свій сад. Скоро йому цвісти…


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.