АНЕКДОТИ №55

 — Яких видатних провокаторів ти знаєш?

— Тільки одного — єврей Мендельсон.

— Боже, чому?

— Для мільйонів дурнів він написав ніжний і заманливий «Весільний марш», а сам усе життя прожив самотньо i спокійно.

— Люба, а чому котлети різного розміру?

— Ну ти ж сам хотів різноманітності в їжі!

* * *

Купила гель для ніг «Кінська сила»! У п’ятницю намазала гель — два дні не могла додому потрапити, проскакувала повз!

* * *

Запис у книзі скарг і пропозицій привокзального кафе:

— «Поїв фрикадельки і картоплю фрі. Закреп пройшов. Дякую».

* * *

В Одесі на Привозі:

— Жінко, що ви думаєте? Живий короп — п’ять хвилин тому плавав!

— А чого він не рухається і зябра у нього бліді?

— Мадам, він застиг і зблід від хвилювання, коли побачив вашу сліпучу красу!

* * *

- О Боже, чому світ такий жорстокий??? Чому прекрасні творіння світу цього можуть робити так БОЛЯЧЕ?!
- Що з тобою?
- Гарячим вареником обпікся...

* * *

В нас два основних способи боротьби з проблемами:
1. Та пішло воно все на фіг.
2. Прорвемося.

* * *

- Що будеш робити, якщо тебе виженуть з дому?
- Мене трохи напружують такі запитання, мамо...

* * *

Дві блондинки в гуртожитку. Одна пролила кип'яток на підлогу та й каже:
- Як цю воду витерти, вона ж гаряча.
Друга каже:
- А ти долий холодної і витирай.

* * *

В добі 24 години, а в ящику 24 бутилки пива. Думаєте, це просто так? СПІВПАДІННЯЧКО?

* * *

Гроші хитрі падлюки! Я на вулицю - вони за мною. Я додому - вони ніфіга.

* * *

Один хлопчик не вмів вимовляти слово шість, прийшов якось одного разу у магазин і каже продавцеві:
- Дайте мені сім пачок масла, одну не треба.

* * *

- У тебе зараз щось в житті відбувається?
- Так.
- Що?
- У мене макарони варяться.
- А якщо серйозно?
- Ти думаєш є сенс брехати щодо макаронів?

 * * *

- Вчора у нашу квартиру заліз злодій.
- І що? Взяв щось?
- Та де там! Лежить у лікарні. Дружина подумала, що це я повернувся так пізно...


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...