НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ — ВІКНА В НЕБО

 До 12 лютого на Тернопільщині тривав перший всеукраїнський пленер іконописців “Вікно у Небо. Зарваниця-2016”.

Пленер розпочався 20 січня і завершився 12 лютого – у празник Трьох Святителів, повідомив кореспонденту РІСУ прес-секретар Марійського центру о. Микола Медюх.

Координатор та автор творчої концепції пленеру Олег Снітовський каже: «Назву пленеру «Вікно у Небо» обрано тому, що ікона – це і є своєрідне вікно у світ невидимий, вікно, через яке віруюча людина може спілкуватися із Всевишнім, молитися до святих, це символ присутності з нами світу духовного, це, як кажуть, «Євангеліє у фарбах, віра у кольорі». Але таке вікно може відкритися лише тоді, коли серце вивільняється від поганих думок, лихих пристрастей. Тільки у подібні моменти таке вікно може стати чистим і наповненим духовним змістом».

“Участь беруть 10 художників з різних куточків України: Харкова, Луганська, Волині, Тернополя, Чорткова. Це професійні художники, а четверо з них є заслуженими художниками України. На жаль, художникам із Рівного та Києва не вдалося приїхати у зв'язку з хворобою, – розповідає ініціатор та керівник проекту Микола Шевчук.  

Отож, метою пленеру було написання ікон, які відповідають канонам Церкви та будуть використані у Богослужінні, говорить чоловік.

“Окрім чудотворних ікон Матері Божої пишемо Архангела Михаїла, Андрія Первозванного, Воскресіння... – продовжує М. Шевчук. – Усі вони, а це ікони на липовій дошці розмірами 50х70 см, будуть у храмах Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. Я також пишу удвічі більшу ікону Матері Божої Зарваницької для Хмельницької єпархії УГКЦ”.

Також учасники пленеру у Зарваниці створюють ікони-охоронці.

“Їх пишемо для наших вояків на Сході. Це маленькі ікони – їх розміри такі, що якраз вміщаються у солдатську кишеню, – деталізує керівник проекту. – На них зображені ангели-охоронці, архистратиг Михаїл. Точно сказати, скільки буде таких ікон, де можна – але кожен із нас пише по декілька”.

Ці маленькі ікони відвезуть на передову капелани УГКЦ. Церкви, у які передадуть більші ікони, створені під час пленеру “Вікно у Небо. Зарваниця-2016”, визначить керівництво архиєпархії.


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...