ВІД ПРИБИРАЛЬНИЦІ — ДО СІЛЬСЬКОГО ГОЛОВИ

Як техпрацівниця очолила сільраду і миттю навела лад відразу у чотирьох селах  

От недаремно ж одним із гасел видання «Яблучко» є «Розумні народжуються не лише у столиці». Його підтвердженням на практиці є ситуація на Волині, де колишня прибиральниця «підняла» чотири села за кілька місяців…

Нещасливе число 13…

 Техпрацівниця з 20-річним стажем Лілія Коцюбайло, яку на Волині обрали головою сільради, вже привела в порядок дороги і взялася за транспорт, про це пише   Cлово Волині. Участь у виборах жінка брала вдруге, першого разу для досягнення мети їй забракло лише 13 голосів.   Колишня техпрацівниця Лілія Коцюбайло за освітою бухгалтер, але за фахом працювала лише шість років. Коли розвалився колгосп, влаштувалася у школу вожатою. Але й тут освітянське "адміністрування" довелося замінити домашнім: пішла у декрет, а коли повернулась, то посаду організатора скоротили. Довелося заробляти на хліб насущний, прибираючи. Хоча тепер поле її відповідальності не шкільна долівка, а – чотири села з понад тисячею жителів: Кроватка, Яблунівка, Березолуки, Підгірне. Кандидатуру жінки на посаду голови підтримав кожен третій виборець.

Результат — відразу

 Те, що з вибором голови сільради не помилилися, мешканці зрозуміли відразу - вже в листопаді-грудні між селами (в підпорядкуванні сільської ради чотири села) з'явилися нормальні дороги. На дорожні роботи селяни пішли самі, бачачи, що працівники не встигають. "Так що одна проблема у нас вже вирішена, залишилося зробити дороги в селах. Заклали гроші в бюджет, в цьому році зробимо дороги в Березолуки, а потім і в інших трьох селах", - додала Коцюбайло.

"У школі на роботу доводилося ходити до 7,30, зараз - до 9,00, але проблем, самі розумієте, вистачає. Та й робочий день довший. Буває, весь тиждень проводжу в роз'їздах - то в районі, то в Луцьку. Є над чим працювати, проблем в селі багато", - розповіла Лілія Коцюбайло.  

На весну — шкільний автобус

За словами сільської голови, головне для неї - виправдати довіру односельців. Питанням газифікації села попередні сільські голови займалися багато років, але результату не було. Колишній прибиральниці таки вдалося зрушити діло з місця. "Цим питанням ми займалися мало не всієї сільською громадою. Створили кооператив, бігали по різних інстанціях, щоб газифікувати села. І таки домоглися свого. Вже скільки років цим займалися, а все ніяк не могли довести до кінця", - розповіла вона. Про школу жінка теж не забула - клопочеться і про дітей. "У нас немає шкільного автобуса - 35 дітей щодня добираються на уроки в маленькій маршрутці на 17 місць, це крім інших пасажирів! Почула, що на район планують виділити три автобуси, відразу побігла в обладміністрацію. Хоч би один до нас потрапив... Пообіцяли, що буде у нас автобус", - розповіла жінка.


Повернутися
12.02.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...