ШВЕЙЦАРСЬКІ СКРИПКИ ДЛЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МУЗШКОЛИ

 Двоє  музикантів зі Швейцарії віолончеліст Денис Северін та піаніст Наталія Корсунська 3 лютого дали концерт в нашому місті. Виступали вони на сцені обласної філармонії з Тернопільським симфонічним оркестром. Але до Тернополя виконавці і педагоги приїхали не тільки зіграти для публіки. Усесвітньо-відомі музиканти прибули до Тернополя, аби виконати благородну місію – подарувати вихованцям музичної школи дві скрипки, а також провести безкоштовний майстер-клас для молодих талантів, пишуть topnews.in.ua.

 Відразу два відкритих майстер-класи пройшли 4 лютого у 1-й музичній школі, опріч того, музиканти подарують дві скрипки для обох музичних шкіл Тернополя.

Швейцарські музиканти-віртуози Денис Северін і Тетяна Корсунська розповіли журналістам, що діють від Асоціації "Мистецтво без кордонів". Саме ці "добрі серця" допомагають майбутнім віртуозам не полишити свій дар, даруючи музичні інструменти.

В Україні, які і в решту пострадянських країнах, держава ніби махнула рукою на свої мистецькі таланти, платячи копійки та не забезпечуючи найнеобхіднішим навіть спеціалізовані школи. За словами Дениса Саверіна, оплата титанічної праці музикантів більше схожа на благодійність, а у Європі у людей очі на лоба лізуть від здивування, що діти просто не мають з чим виступати. Відтак і дарують свої старі інструменти підростаючому поколінню віртуозів.

"Ми уже не вперше робимо такий жест, - каже музикант, - Ми уже подарували близько десяти скрипок в музичні навчальні заклади України. Це і Харківська консерваторія, і Вінницьке училище. Також у нас є декілька стипендіатів, яких ми підтримуємо".


Повернутися
05.02.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...