РОЗСТРІЛЯНИЙ МАЙДАН . ЦЬОГО РАЗУ — В МУЗЕЇ

Тематична фотовиставка «Розстріляний Майдан», автором якої є член Національної спілки фотохудожників України Олександр Тимошенко, відкрилася 4 лютого в Тернопільському обласному художньому музеї.

 На 63-ох світлинах, пише 0352.ua, зображені події дворічної давності у Києві, коли громадяни України виступили проти свавілля тодішньої влади й захищали власне право самотужки визначати свій вибір та напрямок. Щира згуртованість майданівців, масові жорстокі зіткнення й нерівні протистояння з правоохоронцями — ці та багато інших миттєвостей зумів відтворити у своїх роботах фотомайстер.

 «Я людина творча й завжди був переконаний, що робитиму виключно хороші, приємні світлини, — розповів Олександр Тимошенко. — Та доля повернулася так, що довелося фотографувати розстріл майдану».

Фоторепортер у минулому Олександр Тимошенко зізнається, що навмисне намагався уникати кривавих кадрів, тож його фотовиставку навіть назвали «доброю».

  Через два поранення отриманих 18 лютого на Майдані, фотограф не змін зробити кадрів боротьби тих днів. Але більше 2000 світлин несуть історію про Революцію Гідності. Як зауважує сам фотограф, було важко відібрати цих 60 фото, адже хотілося показати і дівчат, які розносили чай та їжу і мужніх хлопців, і навіть тих «оборонців», які стали на захист злочинного режиму.


Повернутися
05.02.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...