РОЗСТРІЛЯНИЙ МАЙДАН . ЦЬОГО РАЗУ — В МУЗЕЇ

Тематична фотовиставка «Розстріляний Майдан», автором якої є член Національної спілки фотохудожників України Олександр Тимошенко, відкрилася 4 лютого в Тернопільському обласному художньому музеї.

 На 63-ох світлинах, пише 0352.ua, зображені події дворічної давності у Києві, коли громадяни України виступили проти свавілля тодішньої влади й захищали власне право самотужки визначати свій вибір та напрямок. Щира згуртованість майданівців, масові жорстокі зіткнення й нерівні протистояння з правоохоронцями — ці та багато інших миттєвостей зумів відтворити у своїх роботах фотомайстер.

 «Я людина творча й завжди був переконаний, що робитиму виключно хороші, приємні світлини, — розповів Олександр Тимошенко. — Та доля повернулася так, що довелося фотографувати розстріл майдану».

Фоторепортер у минулому Олександр Тимошенко зізнається, що навмисне намагався уникати кривавих кадрів, тож його фотовиставку навіть назвали «доброю».

  Через два поранення отриманих 18 лютого на Майдані, фотограф не змін зробити кадрів боротьби тих днів. Але більше 2000 світлин несуть історію про Революцію Гідності. Як зауважує сам фотограф, було важко відібрати цих 60 фото, адже хотілося показати і дівчат, які розносили чай та їжу і мужніх хлопців, і навіть тих «оборонців», які стали на захист злочинного режиму.


Повернутися
05.02.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.