Шахраї пограбували матір загиблого в АТО солдата

10 тис. грн зняли шахраї з кредитної картки матері тернопільського бійця Віталія Лотоцького, який загинув в АТО поблизу Дебальцевого.

Як повідомили у секторі зв’язків із громадськістю УМВС у Тернопільській області, із заявою розшукати шахраїв звернулися волонтери.

«У п’ятницю, 13 березня, до матері бійця АТО зателефонували незнайомці. Вони сказали жінці, що також служили на Сході, в зоні проведення антитерористичної операції, і хочуть перерахувати гроші їй на картку. У потерпілої була лише банківська кредитка, і вона назвала її номер. Повідомила жінка і код, який прийшов на телефон. У результаті з кредитки невідомі зняли 10 тис. грн», – розповіли у міліції.

Міліціонери розшукують зловмисників і з’ясовують, звідки телефонували жінці.

Нагадаємо, 35-річний  Віталій Лотоцький  у липні минулого року пішов воювати у складі 128-ої гірничо-піхотної бригади, а 16 лютого загинув під Дебальцевим, однак рідним сповістили про це аж 6 березня. 18 днів рідні нічого не знали про Віталія. За допомогою волонтерів шукали його в усіх військових госпіталях, моргах, думали, може, потрапив у полон, але жодної інформації не було. Лише 6 березня рідним сповістили сумну звістку – їхній Віталик загинув. Поховали Віталія 10 березня на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. Сиротою залишилася 10-річна донечка Ангелінка.

“Мамо, ти не гнівайся. Я йду воювати не за чиновників чи олігархів, а за всіх простих людей і за тебе, щоб ніхто не прийшов і не знущався над тобою і над іншими матерями…” – так сказав Віталій Лотоцький, коли його призвали на фронт.  Як болить, що нині над його вбитою горем матір’ю так цинічно познущалися…

 
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...