ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №53

Що таке історія?

Мудрий Ганді казав, що історія є найкращим учителем, у якого — найгірші учні. Якщо це так, то ми — першокласники, яких залишили ще на рік, бо не освоїли навіть  найнеобхідніших азів.

  Джеймс Джойс писав, що історія схожа на страшний сон, від якого хочеться прокинутися. Якщо це так, то українцям подобається інертна роль «сплячої красуні».

 Гегель був песимістом , бо вважав, що історія нічому не вчить людей. Якщо це так, то реалістом був Вільгельм Швебель, який наголошував, що історія нічому не вчить, тільки карає за незнання її уроків. 

Що думаю я? Я думаю, що Україна – це не лише історії про минуле, Україна – це ще й плани на майбутнє. Але одне без іншого є неможливим. І, зрештою, нічого не вартим. Хто не пам’ятає історію, той не має майбутнього. Рiч не лише в тім, що історія, скажімо, втрати незалежної України на початку ХХ сторіччя не навчила прем’єрів ХХІ століття дбати про армію. Забули не лише, що хто не турбується своєю армією — годує чужу. Ми всі разом забули більше: історія не вчить у двох випадках. По-перше, коли учні не хочуть вчитися; по-друге, коли учні не здатні навчатися, бо просто дурні.

 Я не досконало знаю історію рідної землі, але читаю, шукаю, сперечаюсь і ділюсь. І кожного дня таке відчуття, що починаю все з нуля.  Я хочу заохотити своїх дітей вчити історію України, захлинаючись від цікавості і захоплення. От тільки де її — таку історію (ні, не подієву, з цим у нас все ок, а уже власне написану) — взяти? Не може навчити правди історія, написана під диктовку ззовні.  Українську історію не можуть написати історики, які залишаться на узбіччі російської імперської історії і завжди там були. Бо на її факти треба подивитися українськими очима.

 Треба переписати, переосмислити історію. Бо і ви, і я, і діти наші вчать московську “лапшу”. Вважається, що історію пишуть переможці,— чи не тому, коли до влади приходить новий президент, то в підручниках переписується історія України ?  Як на мене, історію мають писати моральні авторитети.  

Нам  необхідно писати і доводити до школярів правдиву історію України як самодостатню. Не як додаток до російської історії, а просто як історію окремого етносу, території, держави. 

 Я не знаю, що історики напишуть про нашу нинішню війну. Але хочу, щоб написане вже ніколи не переписували. І нехай  історія нічому не вчить,  але вона може надихати. А надихати українська військова історія вміє блискуче.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…