ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №53

Що таке історія?

Мудрий Ганді казав, що історія є найкращим учителем, у якого — найгірші учні. Якщо це так, то ми — першокласники, яких залишили ще на рік, бо не освоїли навіть  найнеобхідніших азів.

  Джеймс Джойс писав, що історія схожа на страшний сон, від якого хочеться прокинутися. Якщо це так, то українцям подобається інертна роль «сплячої красуні».

 Гегель був песимістом , бо вважав, що історія нічому не вчить людей. Якщо це так, то реалістом був Вільгельм Швебель, який наголошував, що історія нічому не вчить, тільки карає за незнання її уроків. 

Що думаю я? Я думаю, що Україна – це не лише історії про минуле, Україна – це ще й плани на майбутнє. Але одне без іншого є неможливим. І, зрештою, нічого не вартим. Хто не пам’ятає історію, той не має майбутнього. Рiч не лише в тім, що історія, скажімо, втрати незалежної України на початку ХХ сторіччя не навчила прем’єрів ХХІ століття дбати про армію. Забули не лише, що хто не турбується своєю армією — годує чужу. Ми всі разом забули більше: історія не вчить у двох випадках. По-перше, коли учні не хочуть вчитися; по-друге, коли учні не здатні навчатися, бо просто дурні.

 Я не досконало знаю історію рідної землі, але читаю, шукаю, сперечаюсь і ділюсь. І кожного дня таке відчуття, що починаю все з нуля.  Я хочу заохотити своїх дітей вчити історію України, захлинаючись від цікавості і захоплення. От тільки де її — таку історію (ні, не подієву, з цим у нас все ок, а уже власне написану) — взяти? Не може навчити правди історія, написана під диктовку ззовні.  Українську історію не можуть написати історики, які залишаться на узбіччі російської імперської історії і завжди там були. Бо на її факти треба подивитися українськими очима.

 Треба переписати, переосмислити історію. Бо і ви, і я, і діти наші вчать московську “лапшу”. Вважається, що історію пишуть переможці,— чи не тому, коли до влади приходить новий президент, то в підручниках переписується історія України ?  Як на мене, історію мають писати моральні авторитети.  

Нам  необхідно писати і доводити до школярів правдиву історію України як самодостатню. Не як додаток до російської історії, а просто як історію окремого етносу, території, держави. 

 Я не знаю, що історики напишуть про нашу нинішню війну. Але хочу, щоб написане вже ніколи не переписували. І нехай  історія нічому не вчить,  але вона може надихати. А надихати українська військова історія вміє блискуче.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.