АНЕКДОТИ №53

Сарочко! Дозвольте мені сьогодні посмажити рибу у вашiй олiї, а завтра ви зваріть своє м’ясо в моєму борщі!

* * *

— Ні! Я ніколи не вийду заміж за такого жмикрута, як ти! На, забери свою обручку!

— А де коробочка?

* * *

Раніше наш собака займав перше місце в серці моєї дружини. Тепер це місце зайняв я!

— І як же це тобі вдалося?

— Розумієш, собаку настільки розбалували, що вiн не їсть те, що дружина готує. А я їм!

* * *

Мусю, щось у вас такий задумливий вигляд?

— Ой, Ріво, дивлюся я на своїх дітей і думаю: «Чи за того я вийшла замiж?»

* * *

— Сьомо, ви можете мені полагодити розетку?

— У вас є Фіма, нехай він і полагодить!

— Йому не можна, його може вбити струмом!

* * *

— Фімо! Якщо тебе зашлють до Сибіру, я, звичайно ж, поїду з тобою! Але шубу треба купити заздалегідь!

* * *

— Розумієш, Розо, я просто хочу, щоб усе було як раніше.

— Але ж раніше ми навіть не були знайомі.

— Саме це я й маю на увазi.

Хто буде ворожити на Водохреще на нареченого, тому підказка — якщо з балкона кинути старий чобіт у «Мерседес» — з’явиться багатий наречений.

* * *

Новий росіянин, лежачи не операційному столі, кричить хірургу:

— Лікарю! Рятуйте! Я вам багато грошей дам! Тільки допоможіть спочатку!

Хірург:

— Ні! Спочатку — гроші! У нас передоплата. А то допоможеш людині — і ніякої подяки! Лежить у труні й робить вигляд, що тебе не знає!

* * *

— Я захоплений вашими почуттями! Ви вже 20 років одружені й досі на прогулянці тримаєтеся за руки.

— Якщо я її відпущу, вона обов’язково що-небудь купить.

 


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.