АНЕКДОТИ №53

Сарочко! Дозвольте мені сьогодні посмажити рибу у вашiй олiї, а завтра ви зваріть своє м’ясо в моєму борщі!

* * *

— Ні! Я ніколи не вийду заміж за такого жмикрута, як ти! На, забери свою обручку!

— А де коробочка?

* * *

Раніше наш собака займав перше місце в серці моєї дружини. Тепер це місце зайняв я!

— І як же це тобі вдалося?

— Розумієш, собаку настільки розбалували, що вiн не їсть те, що дружина готує. А я їм!

* * *

Мусю, щось у вас такий задумливий вигляд?

— Ой, Ріво, дивлюся я на своїх дітей і думаю: «Чи за того я вийшла замiж?»

* * *

— Сьомо, ви можете мені полагодити розетку?

— У вас є Фіма, нехай він і полагодить!

— Йому не можна, його може вбити струмом!

* * *

— Фімо! Якщо тебе зашлють до Сибіру, я, звичайно ж, поїду з тобою! Але шубу треба купити заздалегідь!

* * *

— Розумієш, Розо, я просто хочу, щоб усе було як раніше.

— Але ж раніше ми навіть не були знайомі.

— Саме це я й маю на увазi.

Хто буде ворожити на Водохреще на нареченого, тому підказка — якщо з балкона кинути старий чобіт у «Мерседес» — з’явиться багатий наречений.

* * *

Новий росіянин, лежачи не операційному столі, кричить хірургу:

— Лікарю! Рятуйте! Я вам багато грошей дам! Тільки допоможіть спочатку!

Хірург:

— Ні! Спочатку — гроші! У нас передоплата. А то допоможеш людині — і ніякої подяки! Лежить у труні й робить вигляд, що тебе не знає!

* * *

— Я захоплений вашими почуттями! Ви вже 20 років одружені й досі на прогулянці тримаєтеся за руки.

— Якщо я її відпущу, вона обов’язково що-небудь купить.

 


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...