ЄВРОПА… НА ТЕРЕБОВЛЯНЩИНІ: МІСТ, ЯКИЙ ПАМ’ЯТАЄ ЦІСАРЯ

Гляньте на фото. Гадаєте, це одна із мальовничих місцин Італії чи Франції? Ні, це: дев'ятиарковий міст в селі Плебанівка, Теребовлянського району Тернопільської області.

На Тернопільщині у Теребовлянському районі є одне цікаве село Плебанівка. А цікаве воно тим, що саме тут знаходиться чудова і досить незвична пам'ятка архітектури — дев'ятиарковий кам'яний залізничний віадук, який ще називають "теребовлянський віадук".

З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорщини. Уряд Австро-Угорської імперії сприяв залізничному сполученню на Закарпатті, Буковині та Галичині. Будівництво залізниць велось таким чином, щоб зв'язати, перш за все, центральні райони Австрії зі східним кордоном з метою збуту товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини.

У 1896 році було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль – Копичинці, що сполучала Галицьке Поділля з Буковиною. Саме на цій важливій залізничній гілці у селі Плебанівка Теребовлянського району знаходиться дев'ятиарковий кам'яний залізничний віадук. Масивний і надійний віадук уже 120 років допомагає залізничним поїздам долати звивисті схили галицької землі. Свій початковий вигляд йому вдалося зберегти завдяки надійній кам`яній кладці і дев'яти високим аркам.  

 Залізничний віадук має 9 арок, зроблених з натурального каменю сірого відтінку. Головна роль віадука - полегшення подолання різних перешкод на місцевості залізничним транспортом. Він пролягає над балкою, з`єднуючи її схили і утворюють пряму дорогу. Арочний стиль конструкції віадука вибраний невипадково. Саме арка збільшує надійність і довговічність всієї конструкції, продовжуючи термін її служби. По обидві сторони від залізничного полотна, проїзд огороджений в цілях безпеки, але це анітрохи не впливає на відкривається з вікна поїзда вигляд. Під час поїздки на поїзді через віадук вам відкриється просто казковий і дивовижний краєвид, якими таке багате Тернопілля.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…