РАЗОМ ІЗ КАРТОПЛЕЮ ВІДКОПАЛИ… КОЗАЦЬКУ ЛЮЛЬКУ

Цю козацьку люльку ХVII ст. знайшли неподалік Бучацького замку на Тернопільщині.

 Зараз там уже все копане-перекопане. А – ще півстоліття тому можна було віднайти й таку 300-літню реліквію, – розповідає письменник Юрій Логвин, 76 років. – Мені цю люльку, власне її цибух, подарував священик отець Ярослав. Гостював у нього 1967-го. Певний час він був настоятелем церкви Cвятого Миколая в Нагірянці Чортківського району Тернопільської області.

У місті Бучач збереглися пам'ятки трьох культур – української, польської та єврейської. Є церква Cвятого Миколая ХVІ ст. і руїни замку, який у ХVІІ ст. взяли штурмом козаки.

 – Там була польська залога. Козаки її вигнали, а замок зруйнували. Після того його не відновлюють. На руїнах селяни довгий час садили картоплю. Цю люльку відкопала одна жінка на своєму городі, потім віддала священикові, – каже Юрій Григорович. – Я мав власні саморобні люльки. З юності любив їх курити. А от із козацької – жодного разу. Тримаю вдома в коробці.

Цибух виготовлений із глини. На ньому видно рельєфний візерунок.

– Ця люлька – козацька. Таких багато знаходили на місці битви війська  Богдана Хмельницького з поляками під Берестечком. А також там, де стояли козацькі загони. Робили їх нашвидкуруч: ліпили із глини й обпалювали в горні. Навіть поливою зверху не покривали.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.