РАЗОМ ІЗ КАРТОПЛЕЮ ВІДКОПАЛИ… КОЗАЦЬКУ ЛЮЛЬКУ

Цю козацьку люльку ХVII ст. знайшли неподалік Бучацького замку на Тернопільщині.

 Зараз там уже все копане-перекопане. А – ще півстоліття тому можна було віднайти й таку 300-літню реліквію, – розповідає письменник Юрій Логвин, 76 років. – Мені цю люльку, власне її цибух, подарував священик отець Ярослав. Гостював у нього 1967-го. Певний час він був настоятелем церкви Cвятого Миколая в Нагірянці Чортківського району Тернопільської області.

У місті Бучач збереглися пам'ятки трьох культур – української, польської та єврейської. Є церква Cвятого Миколая ХVІ ст. і руїни замку, який у ХVІІ ст. взяли штурмом козаки.

 – Там була польська залога. Козаки її вигнали, а замок зруйнували. Після того його не відновлюють. На руїнах селяни довгий час садили картоплю. Цю люльку відкопала одна жінка на своєму городі, потім віддала священикові, – каже Юрій Григорович. – Я мав власні саморобні люльки. З юності любив їх курити. А от із козацької – жодного разу. Тримаю вдома в коробці.

Цибух виготовлений із глини. На ньому видно рельєфний візерунок.

– Ця люлька – козацька. Таких багато знаходили на місці битви війська  Богдана Хмельницького з поляками під Берестечком. А також там, де стояли козацькі загони. Робили їх нашвидкуруч: ліпили із глини й обпалювали в горні. Навіть поливою зверху не покривали.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…