А ДО ШКОЛИ — 10 КМ ПІШКИ!

Щоденний «марафон» школярів із Бучаччини

 Понад 200 дошкільнят і першокласників села Стінка Бучацького району змушені долати до 10 кілометрів пішки щодня до місцевої школи.  Шкільний автобус ще рік тому забрали на потреби АТО, нового ж транспорту дітям і досі не виділили, повідомляє vision.ternopil.ua за матеріалами прес-служби "Народного контролю".

 Як розповідають батьки учнів, щоб вчасно прийти на уроки, діти виходять із дому о пів 8 ранку, несуть із собою багатокілограмові ранці із підручниками.

«Ми виходимо з дому, коли на вулиці ще темна пора. А приходимо з уроків десь о 17 годині.  Дорога далека, через ліс та два цвинтарі, деколи навіть трішки страшно», — ділиться враженнями п’ятикласник Ігор Коростіль.

Після того, як шкільний автобус забрали за розпорядженням районного військкомату на потреби АТО, місцеві чиновники обіцяли жителям Стінки вже через кілька місяців придбати новий транспорт. Натомість і досі не провели необхідний тендер.

Ініціативна група батьків разом з директором школи та сільським головою навіть їздили до Києва в Міністерство освіти та науки. Проте на прийом до столичних чиновників не потрапили.

У Департаменті освіти та науки Тернопільської ОДА пояснили, що тендер не відбувся, адже для участі в конкурсі зголосилося лише одне підприємство. За законодавством, учасників має бути щонайменше двоє.

«Ми зробимо все, аби шкільний автобус якнайшвидше  почав курсувати  до Стінківської  школи. Новий транспорт зможемо придбати за спільні кошти держави, виділимо частину з обласного та Бучацького районного бюджетів.  Через кілька місяців діти їздитимуть на навчання», – пообіцяв заступник директора департаменту освіти та науки Тернопільської ОДА Володимир Чайковський.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.