ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №52

Чи є життя після війни? Ні, я не видаю бажане за дійсне — до справжнього миру нам ще далеко. Але серед нас є ті, для кого війна уже закінчилася. І щодня їх стає усе більше.

Вони повертаються з війни. Але вона все ще у них у голові. І її треба заглушити,заглушити за всяку ціну. Додому ці хлопці повертаються абсолютно іншими, ніж ішли ТУДИ. Після пережитого їх світогляд докорінно змінюється. Для них ще незвично прокидатися вранці й чути за вікном спів птахів, а не вибухи снарядів.

Вони повертаються із зони АТО і зустрічаються із суворою реальністю у тилу, де на бігбордах — морди винуватих у смерті їх побратимів. У багатьох не вистачає сил витримати ще одну війну. Війну із бюрократичною машиною, людською байдужістю, нерозумінням оточуючих,  більш ніж скромною допомогою держави…  

Чи можемо щось зробити для них ми?  Волонтерка, з якою мені доводилося співпрацювати, запропонувала цікаву ідею: аби люди, які досягли успіху в своїй справі — будь це бізнес чи творча справа, керівництво підприємством або вдалий старт-ап зустрічалися з демобілізованими бійцями АТО та розповідали їм історію свого успіху.   Це було б цікаво та корисно всім.

Моя пропозиція проста:  на землі, що її отримають наші бійці, можна садити фруктові сади та вирощувати виноград. Кожному учаснику АТО, який звернеться до мене, я обіцяю запропонувати бізнес-моделі та розповісти подробиці. Майже рік тому у Швейкові, що на Монастрищині, я заклав фруктовий сад — майже дві тисячі саджанців, згодом  посадив енергетичну вербу  —  300 000 саджанців, які можна буде роздавати людям. Вже є розплідник на 8000 саджанців, ягідники на 15000 саджанців, закладений виноградник . Створено бренд сидру «Швейків», виготовленого із вирощених на Монастирищині яблук.  Усе це — за неповний рік…

Я хочу показати вам, скільки всього ми з вами можемо. Я не збираюся абстрактно «вчити когось жити», а маю прості і практичні поради як самому створювати собі нові можливості.  Я мрію про те, що коли повернуться додому усі, хто захищав нашу Батьківщину, ми  будемо готовими і навчимося  гідно зустрічати з війни не лише загиблих, а й живих героїв.


Повернутися
21.01.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.