ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №52

Чи є життя після війни? Ні, я не видаю бажане за дійсне — до справжнього миру нам ще далеко. Але серед нас є ті, для кого війна уже закінчилася. І щодня їх стає усе більше.

Вони повертаються з війни. Але вона все ще у них у голові. І її треба заглушити,заглушити за всяку ціну. Додому ці хлопці повертаються абсолютно іншими, ніж ішли ТУДИ. Після пережитого їх світогляд докорінно змінюється. Для них ще незвично прокидатися вранці й чути за вікном спів птахів, а не вибухи снарядів.

Вони повертаються із зони АТО і зустрічаються із суворою реальністю у тилу, де на бігбордах — морди винуватих у смерті їх побратимів. У багатьох не вистачає сил витримати ще одну війну. Війну із бюрократичною машиною, людською байдужістю, нерозумінням оточуючих,  більш ніж скромною допомогою держави…  

Чи можемо щось зробити для них ми?  Волонтерка, з якою мені доводилося співпрацювати, запропонувала цікаву ідею: аби люди, які досягли успіху в своїй справі — будь це бізнес чи творча справа, керівництво підприємством або вдалий старт-ап зустрічалися з демобілізованими бійцями АТО та розповідали їм історію свого успіху.   Це було б цікаво та корисно всім.

Моя пропозиція проста:  на землі, що її отримають наші бійці, можна садити фруктові сади та вирощувати виноград. Кожному учаснику АТО, який звернеться до мене, я обіцяю запропонувати бізнес-моделі та розповісти подробиці. Майже рік тому у Швейкові, що на Монастрищині, я заклав фруктовий сад — майже дві тисячі саджанців, згодом  посадив енергетичну вербу  —  300 000 саджанців, які можна буде роздавати людям. Вже є розплідник на 8000 саджанців, ягідники на 15000 саджанців, закладений виноградник . Створено бренд сидру «Швейків», виготовленого із вирощених на Монастирищині яблук.  Усе це — за неповний рік…

Я хочу показати вам, скільки всього ми з вами можемо. Я не збираюся абстрактно «вчити когось жити», а маю прості і практичні поради як самому створювати собі нові можливості.  Я мрію про те, що коли повернуться додому усі, хто захищав нашу Батьківщину, ми  будемо готовими і навчимося  гідно зустрічати з війни не лише загиблих, а й живих героїв.


Повернутися
21.01.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.