АНЕКДОТИ №52

— Вікторе Соломоновичу, можна мені трьох міцних хлопчиків?

— Звичайно, Софочка! Тобі, напевно, щось важке треба перенести?

— Розлуку ...

* * *

Люба, я тебе прошу, посидь хвилинку мовчки, — звертається чоловік до дружини в автомобілі. А то ніяк не можу зрозуміти, завівся двигун чи ні.

* * *

На дні народження:

— І що ж тобі, друже, такого побажати, щоб потім не сильно заздрити?

* * *

Вирішивши заощадити перед Новим роком, тато пішов на злочин і зрізав ялинку в лісі. Як кажуть, заощадила вся сім’я — Новий рік пройшов без тата.

* * *

— Лікарю, що мені робити? Приходжу додому — у дружини сторонній чоловік. Я тільки хочу підняти скандал, а дружина каже мені: «Піди на кухню, заспокойся, попий кави!» І так щодня.

Лікар здивовано знизує плечима:

— Так що ж ви хочете від мене?

— Я просто хотів дізнатися, чи не занадто п’ю кави?

* * *

— Ти навіщо взяв новий пакетик із чаєм?

— У старого вже ниточка перетерлася.

— А нову пришити рук немає?

таренька приходить у банк. Касир виписує їй чек і каже:

— Підпис поставте.

— А як?

— Ну як ви підписуєтеся на листівках.

Старенька акуратно виводить «Цілую вас усіх. Баба Клава».

* * *

Чоловік — дружині:

— Покажи мені свою дудку.

— Ти що — здурів? Яку ще дудку?

— Під яку я постійно танцюю.

* * *

— Яшо, ми з тобою таки найнещасніші люди на світі!

— Сарочко, ну чому ти так вважаєш?

— Ми живемо біля моря, нам навіть у відпустку поїхати нікуди!

* * *

Старість — це коли підморгнув симпатичній дівчині в метро, а вона тобі місцем поступилася.

* * *

Оля щоранку приносила своєму чоловікові каву в ліжко, бо якщо вона не встигала, ранок починався з пива.

* * *

— Іване Івановичу! У майстра Петрова догани вже нікуди писати. Вся особова карта заповнена.

— Зроби вкладку. Не звільняти ж через такі дрібниці хорошого працівника.

 


Повернутися
21.01.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...