А ЗА «БАРАНКОЮ» — БАБУСЯ…

Єдина у Хоросткові жінка-водій Ганна Середа вже 15 років перевозить пасажирів

У містечку Хоростків, що на Гусятинщині, живе  водій-перевізник Ганна Антонівна Середа. Жінка —  не лише водій, вона – єдина жінка у районі, яка здійснює пасажирські перевезення, курсуючи маршрутом «Хоростків-Гусятин». Щоранку, поспішаючи до райцентру, люди упевнені, що автобус обов’язково приїде і всі вчасно прибудуть до місця призначення.

Ганна Антонівна, пише «Наш день», народилась у селі Новий Нижбірок на Гусятинщині. Навчалась у Бучацькому технікумі та Львівському зооветеринарному інституті, на факультеті «Зооінженерія». Після закінчення вузу багато років працювала головним зооінженером у Теребовлянському міжгосподарському підприємстві з виробництва яловичини. Після реорганізації підприємства залишилась без роботи.

Активна й працьовита, вирішила зайнятись підприємницькою діяльністю. Маючи сорок років водійського стажу, Ганна Антонівна оформила кредит у банку для придбання автобуса «Еталон». І з 2000-го року здійснює пасажирські перевезення за згаданим маршрутом.

– Трапляються різні ситуації , – каже. – Хтось добігає до автобуса, когось треба хвилинку зачекати… Така робота. Важливо, щоб пасажирам було зручно і комфортно. Аби люди усміхалися…

Хоростківчани нерідко забувають свої речі в автобусі: документи, гроші, одяг. Але нічого не пропадає. Загублені речі повертаються до власників. І вони за це вдячні. Крім того, пасажири поважають Ганну Антонівну за чуйність і добру. А також за те, що завжди з розумінням ставиться до людей. Може дати пораду, вміє вислухати й допомогти.


Повернутися
21.01.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...