ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №51

Останнім часом спостерігаємо чергове розкручування так званого "мовного питання". З одного боку пишуть про те, що, мовляв, "хто не розмовляє українською — той не патріот", з іншого відповідають "да отстаньтє с вашей мовой, я русскоязычный патриот, а будете доставать - одним патриотом станет меньше".

Як на мене, обидві позиції невірні та шкідливі. З одного боку, я вважаю, що Україна повинна мати ОДНУ мову - українську. Можна, звичайно, розмірковувати про приклади Швейцарії з її п'ятьма державними мовами чи Канади з її двома державними, але на даному історичному етапі Україні доконче необхідно мати якнайбільше консолідуючих чинників, а українська мова якраз і є одним із таких чинників. Можна дозволити собі бодай п'ять мов, якщо ці мови не протиставляються одна одній. А у нас наразі так склалося, що українська та російська протистають одна одній автоматично, за фактом російської агресії. Вони борються одна з одною, отже — роз'єднують нас.  

  "Русскоязычные украинские патриоты" часто приводять арґумент: "Главноє нє на каком язикє говорит чєловєк — главноє чьто он при етом делаєт".

І ось тут в мене виникає просте питання: а що саме людина має  робити, аби хтось інший (скажімо,  поляк чи англієць), дивлячись на неї, зрозумів, що це українець/українка?

Якщо людина постійно говорить російською, пише російською, читає російською, дивиться фільми та телебачення російською, то чому хтось, дивлячись на неї зі сторони, має подумати, що це саме українець, а не росіянин?  

І коли я десь за кордоном побачу людину, яка говорить російською, то як я зрозумію, що це насправді мій земляк, з України? Паспорт у нього запитати треба? Зрештою, чому «за кордоном», зазвичай у Києві не завжди зрозумієш, а чи є українці хоч десь довкола? А якою мовою, на вашу думку, повинні спілкуватися українські чиновники/державні мужі та вчителі/викладачі? На мою — виключно українською.

До чого це я? А до того, що мова, якою ти спілкуєшся й якою споживаєш контент, і є ГОЛОВНОЮ ознакою твоєї приналежності не лише до тієї чи іншої інформаційної реальності, але й просто до тої чи іншої нації. 

 Я ні в якому разі не стаю на бік тих, хто вимагає від усіх та кожного негайно перейти на українську, погрожуючи та лаючись, якщо опонент цього зробити не хоче.   Проте, я вважаю, що російськомовні патріоти можуть собі дозволити проявити свій патріотизм ще й у такий спосіб — вивчати українську, намагатися спілкуватися українською. Бодай з помилками. Бодай через три паркани шкереберть. Але спілкуватися.

 Це не примус, це свідоме та, між іншим, вельми цікаве та захоплююче навчання. Це — прояв патріотизму, до того ж такий прояв, який принесе вам задоволення собою та співбесідниками.  До того ж, ваша російська таким чином все одно залишиться з вами - отже, у вас буде на озброєнні вже дві мови, які перестануть воювати одна з одною насамперед у вас в голові.  


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.