АНЕКДОТИ №51

Уночі в поліцейській дільниці дзвонить телефон:

— Алло, алло, рятуйте, допоможіть, в жіночий монастир забрався грабіжник!

— Зараз виїжджаємо. А хто це говорить?

— Як хто — грабіжник!

* * *

Зустрілися дві подруги.

— Ненавиджу свого чоловіка...

— Чому?

— Вчора я попросила у нього 100 доларів на салон краси.

— Не дав?

— Гірше. Подивився на мене уважно і дав три сотні.

* * *

— Рядовий Петров! З чого ви починаєте чистку автомата?

— З перевірки його номера, щоб не почистити чужий автомат.

* * *

Сидіть, сидіть! — сказав старенький професор, заходячи в жіночий туалет.

* * *

Чоловік прийшов додому втомлений, тому подружній обов’язок віддав грошима.

* * *

Збалансована дієта — це коли ви тримаєте в кожній руці абсолютно однакові шматки торта.

— Розо, бажання, на які не вистачає грошей, називаються мрією.

— А я думаю, що то ти, Сьомо, так мрійливо дивишся на місцевих дівчат!

* * *

— Що це ти, Васю, такий нещасний, щось сталося?

— Дружина знайшла на моїй сорочці слід від губної помади.

— Який жах!

— Ще який! Третій день ходить за мною: «Хочу таку саму».

* * *

Якщо ви заблукали в лісі, а компаса під рукою немає, дочекайтеся осені — птахи полетять на південь.

Дві подруги в переповненому метро:

— Блін, яка штовханина!

— Дивно, вчора на дискотеці ти це атмосферою називала.

 


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.