КІВІ З ВУЛИЦІ КВІТІВ

За екзотичними фруктами ужгородського селекціонера «вишиковуються черги» навіть за океаном.

Ужгородський селекціонер Генріх Стратон майже чверть століття займається улюбленою екзотичною справою — вирощуванням першого українського сорту ківі. Минулого року ужгородський біолог зібрав понад тонну плодів і виростив близько 40 тисяч саджанців ківі. Про інші здобутки ківі-виробництва пана Генріха розпитав кореспондент “Високого Замку”.

Двадцять п’ять років тому Генріх Стратон з батьком-біологом розпочав виведення українського ківі на кількох квадратних метрах під своєю багатоповерхівкою. Сьогодні закарпатське ківі пана Стратона займає значні площі і має в Ужгороді кілька локацій. Та найчастіше пана Генріха можна застати у господарстві на промовистій вулиці Квітів.

 Перед будинком — височезний каштан, на верхівці якого ростуть ківі. Їх селекціонер залишив птахам на годівлю, бо дістатися цих плодів можна хіба що за допомогою спецтехніки.

Кілька маленьких непримітних приміщень “ківі-фазенди” Стратона обвиті в’юнкими кущами ківі. Ці рослини тут на кожному квадратному метрі. Частину обійстя займають теплиці, у яких дозрівають саджанці. Одну з таких теплиць Генріх встановив якраз перед нашим візитом.

“2015 рік був вдалим,— розповідає селекціонер.— Вдалося виграти Апеляційний суд щодо заборони одній із місцевих фірм використовувати у своїй діяльності наш бренд “Ківі Карпат Стратона”. Справа тяглася близько чотирьох років. Увесь цей час місцеві шахраї паразитували на моєму бренді і надсилали під його маркою людям бозна-що… В Україні є чимало послідовників цих шахраїв. Натрапив в Інтернеті на одну фірму з Івано-Франківщини, яка під виглядом крутого сорту ківі продає саджанці, вирощені без будь-якої селекції із заморських ківі, які тут точно не приживуться і не дадуть урожаю. А урожаю треба чекати інколи чотири-п’ять років. За цей час спритники встигнуть надурити чимало люду, перш ніж закрити “лавочку”. Знайшов плагіаторів моєї продукції і в Росії. Там є потужна фірма, яка привласнила собі марку і торгує ківі сорту Валентайн, який я вивів. Крім того, вдалося виростити рекордну кількість саджанців, які власне і є основним джерелом прибутку у цій справі. Мова про близько 40 тисяч рослин. Такою кількістю саджанців можна засадити 40 гектарів площі, а це вже повноцінна плантація”. Хоча, як зізнається селекціонер, держава не те що не стимулює, а й подекуди гальмує це екзотичне виробництво, яке заслужено є однією з візитівок Закарпаття. Генріх Стратон каже, що його саджанці приживаються майже по всій Україні. Замовляли їх і з сусідніх Словаччини та Угорщини, і з Молдови, Узбекистану, Вірменії, та навіть зі США. До Нового року ціна на один саджанець сягала 150 гривень.

Третій успіх ужгородського селекціонера — завершення реєстрації та патентування першого сорту ківі в Україні. Що ж до власне плодів ківі, то минулого року пан Генріх зібрав їх понад тонну. З них 300 кілограмів відібрав, упакував у фірмові контейнери з оригінальним логотипом і продавав в одному з супермаркетів Ужгорода за символічною ціною — 23 гривні за кілограм. Один із співзасновників товариства “Ківі Карпат Стратона” прогнозував, що ківі повністю вдасться продати за тиждень, їх же розкупили за… дві з половиною години!

Решту фруктів Стратон пускає на переробку. Виготовляє соки, джеми та сиропи з ківі, які проходять пастеризацію.

 А ще ужгородський біолог уперше вирішив зварити з ківі горілку. Для цього використав сучасну італійську апаратуру і технологію, в якій відсутні дріжджі. Вийшло 20 літрів добротної фруктівки з місцевих ківі. Генріх доводить, що навіть внаслідок надмірного споживання цього вишуканого напою голова не болить…


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...