КІВІ З ВУЛИЦІ КВІТІВ

За екзотичними фруктами ужгородського селекціонера «вишиковуються черги» навіть за океаном.

Ужгородський селекціонер Генріх Стратон майже чверть століття займається улюбленою екзотичною справою — вирощуванням першого українського сорту ківі. Минулого року ужгородський біолог зібрав понад тонну плодів і виростив близько 40 тисяч саджанців ківі. Про інші здобутки ківі-виробництва пана Генріха розпитав кореспондент “Високого Замку”.

Двадцять п’ять років тому Генріх Стратон з батьком-біологом розпочав виведення українського ківі на кількох квадратних метрах під своєю багатоповерхівкою. Сьогодні закарпатське ківі пана Стратона займає значні площі і має в Ужгороді кілька локацій. Та найчастіше пана Генріха можна застати у господарстві на промовистій вулиці Квітів.

 Перед будинком — височезний каштан, на верхівці якого ростуть ківі. Їх селекціонер залишив птахам на годівлю, бо дістатися цих плодів можна хіба що за допомогою спецтехніки.

Кілька маленьких непримітних приміщень “ківі-фазенди” Стратона обвиті в’юнкими кущами ківі. Ці рослини тут на кожному квадратному метрі. Частину обійстя займають теплиці, у яких дозрівають саджанці. Одну з таких теплиць Генріх встановив якраз перед нашим візитом.

“2015 рік був вдалим,— розповідає селекціонер.— Вдалося виграти Апеляційний суд щодо заборони одній із місцевих фірм використовувати у своїй діяльності наш бренд “Ківі Карпат Стратона”. Справа тяглася близько чотирьох років. Увесь цей час місцеві шахраї паразитували на моєму бренді і надсилали під його маркою людям бозна-що… В Україні є чимало послідовників цих шахраїв. Натрапив в Інтернеті на одну фірму з Івано-Франківщини, яка під виглядом крутого сорту ківі продає саджанці, вирощені без будь-якої селекції із заморських ківі, які тут точно не приживуться і не дадуть урожаю. А урожаю треба чекати інколи чотири-п’ять років. За цей час спритники встигнуть надурити чимало люду, перш ніж закрити “лавочку”. Знайшов плагіаторів моєї продукції і в Росії. Там є потужна фірма, яка привласнила собі марку і торгує ківі сорту Валентайн, який я вивів. Крім того, вдалося виростити рекордну кількість саджанців, які власне і є основним джерелом прибутку у цій справі. Мова про близько 40 тисяч рослин. Такою кількістю саджанців можна засадити 40 гектарів площі, а це вже повноцінна плантація”. Хоча, як зізнається селекціонер, держава не те що не стимулює, а й подекуди гальмує це екзотичне виробництво, яке заслужено є однією з візитівок Закарпаття. Генріх Стратон каже, що його саджанці приживаються майже по всій Україні. Замовляли їх і з сусідніх Словаччини та Угорщини, і з Молдови, Узбекистану, Вірменії, та навіть зі США. До Нового року ціна на один саджанець сягала 150 гривень.

Третій успіх ужгородського селекціонера — завершення реєстрації та патентування першого сорту ківі в Україні. Що ж до власне плодів ківі, то минулого року пан Генріх зібрав їх понад тонну. З них 300 кілограмів відібрав, упакував у фірмові контейнери з оригінальним логотипом і продавав в одному з супермаркетів Ужгорода за символічною ціною — 23 гривні за кілограм. Один із співзасновників товариства “Ківі Карпат Стратона” прогнозував, що ківі повністю вдасться продати за тиждень, їх же розкупили за… дві з половиною години!

Решту фруктів Стратон пускає на переробку. Виготовляє соки, джеми та сиропи з ківі, які проходять пастеризацію.

 А ще ужгородський біолог уперше вирішив зварити з ківі горілку. Для цього використав сучасну італійську апаратуру і технологію, в якій відсутні дріжджі. Вийшло 20 літрів добротної фруктівки з місцевих ківі. Генріх доводить, що навіть внаслідок надмірного споживання цього вишуканого напою голова не болить…


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…