Онук зарізал бабусю, бо не дала грошей

26-річний житель Теребовлі під час сварки з бабусею схопив кухонний ніж та наніс їй декілька ударів. Від отриманих поранень старенька померла. Зрозумівши, що накоїв, хлопець зателефонував до міліції та зізнався у вчиненні важкого злочину.

Як розповів начальник Теребовлянського райвідділу міліції Микола Сивуля, повідомлення про смерть 73-річної жительки райцентру надійшло до міліціонерів 10 березня. До правоохоронців зателефонував 26-річний чоловік і розповів, що вбив свою бабусю. На місце події одразу виїхала слідчо-оперативна група.

Правоохоронці виявили закривавлене тіло господині в оселі. Окрім неї в будинку перебував її внук. Хлопець намагався покінчити життя самогубством, однак міліціонери завадили йому це зробити.

Як зізнався підозрюваний, до непоправного призвела звичайна побутова сварка. Молодий чоловік намагався випросити в бабусі гроші. Старенька знала, що він витратить  їх на оковиту, тому категорично відмовила. Це й розлютило онука. Від словесних образ та погроз молодик перейшов до фізичного насилля - схопив ніж та завдав старенькій поранень, несумісних з життям. За висновками судмедекспертизи, смерть жінки була миттєвою, адже з трьох ножових поранень два удари прийшлося в ділянку серця.

Підозрюваний затриманий.   За скоєне молодику може загрожувати до п’ятнадцяти років позбавлення волі.

 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.