НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ ВОДІЙ ЗБИВ ЖІНКУ НА ІНВАЛІДНОМУ ВІЗКУ

Аварія трапилася на Кременеччині. За словами начальника Кременецького відділу поліції Володимира Галевича, повідомлення про те, що після ДТП до лікарні потрапила жителька Почаєва, 1953 року народження, надійшло від фельдшера швидкої допомоги.

Потерпілу, яка рухалася узбіччям дороги на інвалідному візку, збив водій автомобіля “ВАЗ-2109″. Після цього він намагався покинути місце пригоди. Але це йому не вдалося.

Кременецький екіпаж інспекторів по охороні дорожнього руху, який проїжджав в цей момент неподалік аварії, наздогнав втікача. Після проведення медосвідчення стало відомо, що водій легківки перебував у стані алкогольного сп’яніння середнього ступеня.

Потерпілу після надання меддопомоги відпустили, а водій відповідатиме перед законом за статтею 286 частина 1 – порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.


Повернутися
05.01.2016
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.