105 років у вірі, любові та молитві

У родині Гринчуків усі довгожителі, але бабуся Юля побила рекорд: цьогоріч їй виповнилося 105 років! Попри поважний вік, довгожителька ще ходить сама, читає напам’ять вірші Шевченка, цікавиться політикою і щодня молиться за наших бійців. Нині вона мешкає зі своєю донькою Любою у селі Домаморич Тернопільського району. У Юлії Лук’янівни є четверо онуків, шість правнуків і троє праправнуків.

Народилася Юлія Гринчук 1 січня 1910 року у селі Котузів Теребовлянського району в сім’ї селян, вона була наймолодшою, четвертою дитиною.

– Мама розповідала, що в сім’ї її любили, – розповідає донька довгожительки Любов Мовчій. – Не призвичаювали до важкої роботи, шкодували...

Юлія закінчила чотири класи початкової школи у Котузові. Її захопленням був сільський аматорський театр. Грала головні ролі у багатьох українських виставах, не без гордості згадує, як їздили з постановками по навколишніх селах.

– Грати вистави нам ніхто не забороняв, але дозвіл повинні були брати у старости, – згадує бабуся. – А ще на вистави приходили польські жандарми, наглядали, щоб, бува, не було політики. На зароблені кошти купували книжки до місцевої хати-читальні.

– А ви читали повісті Богдана Лепкого – “Батурин”, “Не вбивай”, “Мотря”, “Полтава”, “Над Десною”? — риторично запитує бабця Юлія. — Якщо ні, то обов’язково прочитайте. Історію треба вивчати… Я на своєму віку пережила аж чотири окупаційні режими: австрійський, польський, німецький та радянський, але завжди знала, що дочекаюся незалежної України.

У 21 рік Юля вийшла заміж за свого односельця Ізидора. Вони разом ходили до школи, часто на перервах Ізидор пригощав її грудочкою цукру, яку приносив із пасіки свого дядька.

– Батько був ковалем, вони з мамою дуже добре жили, – каже пані Люба. – Я не чула, щоб батько сказав мамі лихе слово. Він помер у 80 років, після того я забрала маму до себе.

Щодня багато часу бабця Юля проводить у молитві, майже не випускає з рук вервиці, їх у неї кілька.

– Я завжди щиро зверталася до Богородиці, і Вона завжди мене вислуховувала і допомагала, – каже Юлія Лук’янівна. – Моя сестра була монахинею, вона навчила мене в усьому довіряти Господу. І хоча на мою долю випали нелегкі випробування – я поховала молодшого сина і онуку, але не зламалася. На все воля Господня!

Якоїсь особливої таємниці довголіття Юлія Гринчук не має.

– Мама їсть те, що й ми, – каже пані Люба. – Вранці любить міцну чорну каву. Жодних особливих рецептів довголіття у неї немає, за життя лише раз лежала у лікарні – хворіла на черевний тиф.

– Якщо Господь стільки тримає мене на цьому світі, значить, я ще тут потрібна, – резюмує довгожителька.