НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ РОСТЕ КІЛЬКІСТЬ СУЇЦИДІВ

Кількість суїцидів в Україні – на одному рівні з числом ДТП. Як це не страшно, самогубство займає 3-є місце після смертності від серцево-судинних і онкологічних захворювань, а за останнє десятиліття кількість суїцидальних випадків збільшилася втричі. Невтішною ситуація є і в Тернополі, розповідають працівники швидкої.

«Хочу сказати, що порівняно з минулим, дійсно дещо збільшилась кількість суїцидальних спроб. За 2014 рік в нас зафіксовано 36 таких спроб, протягом 15-го року – 44», — каже ІНТБзаступник директора  Тернопільського центру екстреної медичної допомоги з медичної частини  Ганна Мончак

У психоневрологічній лікарні кажуть, причини спроб суїциду різні – від побутових негараздів до важких емоційних стресів. У більшості випадків люди таким чином просто намагаються привернути до себе увагу і потім, розуміючи що сталося шкодують про скоєне.

До окремої категорії потенційних самогубців сьогодні можна віднести і деяких військових.  Адже після повернення з зони АТО свідомість людини перебудовується, пояснюють психологи.

Фахівці запевняють, рідним тих, хто вчиняв спробу суїциду, не варто акцентувати увагу на тому, що сталося. Основним їхнім завданням є створити комфортні умови для спілкування та повернення близької людини до повноцінного життя.


Повернутися
05.01.2016
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.