НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ РОСТЕ КІЛЬКІСТЬ СУЇЦИДІВ

Кількість суїцидів в Україні – на одному рівні з числом ДТП. Як це не страшно, самогубство займає 3-є місце після смертності від серцево-судинних і онкологічних захворювань, а за останнє десятиліття кількість суїцидальних випадків збільшилася втричі. Невтішною ситуація є і в Тернополі, розповідають працівники швидкої.

«Хочу сказати, що порівняно з минулим, дійсно дещо збільшилась кількість суїцидальних спроб. За 2014 рік в нас зафіксовано 36 таких спроб, протягом 15-го року – 44», — каже ІНТБзаступник директора  Тернопільського центру екстреної медичної допомоги з медичної частини  Ганна Мончак

У психоневрологічній лікарні кажуть, причини спроб суїциду різні – від побутових негараздів до важких емоційних стресів. У більшості випадків люди таким чином просто намагаються привернути до себе увагу і потім, розуміючи що сталося шкодують про скоєне.

До окремої категорії потенційних самогубців сьогодні можна віднести і деяких військових.  Адже після повернення з зони АТО свідомість людини перебудовується, пояснюють психологи.

Фахівці запевняють, рідним тих, хто вчиняв спробу суїциду, не варто акцентувати увагу на тому, що сталося. Основним їхнім завданням є створити комфортні умови для спілкування та повернення близької людини до повноцінного життя.


Повернутися
05.01.2016
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.