«РОГАТІ»… ІЗ ПАПЕРУ!

Тернопільський школяр виготовив дві сотні моделей тролейбусів і трамваїв з паперу

Тролейбуси та трамваї зі Львова, Тернополя, та Харкова — у колеції тернопільського школяра, точніше — їхні паперові копії. Семен Млинко власноруч виготовив моделі "рогатих", перші роботи з’явились у 2013. 

Трамваями і тролейбусами Семен захопився ще 2011 року у Львові. Тоді він сфотографував їх, щоб запам’ятати зовнішній вигляд. Через рік поїхав у Євпаторію, побував там у тролейбусному депо а, повернувшись в Тернопіль, зрозумів, що паперовий електротранспорт можна робити і з наших зразків, пише TV4.

– Якщо говорити про цей, то я його переробив трохи з старішої версії. Я залишив старе дно і виготовив з картону нові боки, вставив вікна. Це тобто я розділив картон на дві половинки, він такий, що легко розділяється, я спеціально такий підібрав. І вставив в середину обгортку від зошита, твердішу таку, і склеїв клеєм ПВА, – розповідає майстер паперових тролейбусів Семен Млинко.

На створення моделей школяр витрачає від кількох днів до місяця. Техніку виготовлення придумує сам. Спочатку робив їх з паперу, а тепер використовує картон. З кожним роком удосконалює машини: виготовляє сидіння, прозорі вікна, колеса, які крутяться, а в одному тролейбусі вмикається світло.

– Я сам, чесно кажучи, не знаю з якого він міста, знайшов в інтернеті фотографію і вирішив зробити. Тобто переробити з інакшого. Він відрізняється тим, що це єдиний, який він може бути і одиночними так і зчіпними. Ось він є. Він може розчіпатись і зчіпатись

Хлопець каже, що таке захоплення йому дуже подобається і рідні його підтримують. Після закінчення школи планує працювати у сфері електротранспорту.


Повернутися
05.01.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...