Звернення Андрія Закревського №8
Я часто думаю про те, що буде, коли закінчиться війна. Ми знову будемо їздити до Криму, зустрічати туристів з Росії ... Хіба не будемо зустрічати? Чи не поїдемо до Криму?
Що для нас зміниться? Мабуть, не дуже багато, раз про це не говорять.
Азовське і Чорне море стануть для нас віддаленішими, ніж Туреччина і Єгипет. Білоруси і грузини будуть єдиними, з ким ми будемо говорити російською мовою. Італійці та німці стануть для нас ріднішими, ніж родичі з Пітера і Москви. Наші діти будуть знати англійську граматику краще, ніж вірші Агнії Барто, до речі, мені теща вже подарувала її книжку в українському перекладі, «... не потоне в річці м’яч ...». Пушкіна і Лермонтова ми поміняємо на Шекспіра і Агату Крісті. Не велика втрата, між іншим - хто там їх раніше читав?.. Коли ви востаннє «Казку про царя Салтана» перечитували?
Вугілля і металопрокат ми станемо купувати з Польщі та Америки. З Китаю - не будемо, Китай з Росією заграє.
Молоко постараємося брати білоруське - вони більше свої, ніж які-небудь угорці зі словаками. Вино будемо пити французьке і молдавське. Якщо ще й Херсон з Одесою відіжмуть, крім французького вина будемо їсти черешню з Провансу і груші з Бордо, а турецькі томати ми і зараз їмо.
Газ ми станемо отримувати норвезький і американський. Американський - зріджений, якщо тільки турки дозволять пропускати LNG через Босфор до Болгарії.
А коли виграємо у війні - заживемо непогано і без знищеного Донбасу, і без зруйнованої Лугандоніі. І без Криму - нормально заживемо. Краще, ніж з ними жили. Росіянам на зло!
Тільки я потихеньку перестаю розуміти, чому без чогось ми станемо жити краще, ніж з чимось?
← Повернутися
