Звернення Андрія Закревського №8

Я часто думаю про те, що буде, коли закінчиться війна. Ми знову будемо їздити до Криму, зустрічати туристів з Росії ... Хіба не будемо зустрічати? Чи не поїдемо до Криму?

Що для нас зміниться? Мабуть, не дуже багато, раз про це не говорять.

Азовське і Чорне море стануть для нас віддаленішими, ніж Туреччина і Єгипет. Білоруси і грузини будуть єдиними, з ким ми будемо говорити російською мовою. Італійці та німці стануть для нас ріднішими, ніж родичі з Пітера і Москви. Наші діти будуть знати англійську граматику краще, ніж вірші Агнії Барто, до речі, мені теща вже подарувала її книжку в українському перекладі, «... не потоне в річці м’яч ...». Пушкіна і Лермонтова ми поміняємо на Шекспіра і Агату Крісті. Не велика втрата, між іншим - хто там їх раніше читав?.. Коли ви востаннє «Казку про царя Салтана» перечитували?

Вугілля і металопрокат ми станемо купувати з Польщі та Америки. З Китаю - не будемо, Китай з Росією заграє.

Молоко постараємося брати білоруське - вони більше свої, ніж які-небудь угорці зі словаками. Вино будемо пити французьке і молдавське. Якщо ще й Херсон з Одесою відіжмуть, крім французького вина будемо їсти черешню з Провансу і груші з Бордо, а турецькі томати ми і зараз їмо.

Газ ми станемо отримувати норвезький і американський. Американський - зріджений, якщо тільки турки дозволять пропускати LNG через Босфор до Болгарії.

А коли  виграємо у війні - заживемо непогано і без знищеного Донбасу, і без зруйнованої Лугандоніі. І без Криму - нормально заживемо. Краще, ніж з ними жили. Росіянам на зло!

Тільки я потихеньку перестаю розуміти, чому без чогось ми станемо жити краще, ніж з чимось?

 
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.