НЕВІДОМИЙ БАНДЕРА

Ну, усі уже, мабуть, чули анекдот про те, що кожен москаль, котрий п’є сто грам 1 січня, насправді відзначає день народження Степана Бандери? Як і в кожному жарті, йогочастка правди в тому, що 1січня відзначатимемо 107-му річницю з дня народження Провідника. Дешеві "сенсації" про Степана Бандеру, що поширюються у мас-медіа тільки підтверджують, що широкому загалу ця постать досі достеменно невідома. Що насправді варто знати про цю людину?

Людина-прапор — писав про Бандеру український науковець, фахівець з історії українського націоналізму, доктор історичних наук Іван Патриляк. 
 
Прізвище:
Священицька династія
Доволі оригінальне, як для України, прізвище було б зрозумілішим в Іспанії або Італії (мовою цих країн воно означає «прапор»). Визначити походження прізвища можна, знаючи, що рід Бандер був давньою священицькою династією Галичини, а в деяких районах Галицького Прикарпаття церковні корогви у ХVІІІ–ХІХ ст. селяни називали бандерами.

Зовнішність:
Інтелігент з обличчям хлопчика
У листопаді 1928 року Степан Бандера організував у Калуші маніфестацію на честь десятиріччя створення ЗУНР, що переросла у бійки з місцевими активістами польських організацій та поліцією. Після цих подій Бандеру вперше арештували. Під час арешту складено протокол, з якого ми дізнаємося, що 19‑річний Степан мав 159 см зросту, тендітну фігуру, густе темно-русяве волосся, зачесане догори, не носив бороди і вусів, у нього були бліде обличчя, високе чоло, блакитні очі, рідкі чорні брови, рівний, малий і вузький ніс, малі вуха і середнього розміру вуста, здорові зуби (щоправда, трьох бракувало), вузьке підборіддя, малі долоні з короткими пальцями, невеликі ступні. Степан, на думку польської поліції, не був сутулим і ходив рівно, не мав жодних вад у вимові, вільно володів українською, польською та німецькою мовами, здобув вищу освіту і не мав особливих відзнак (татуювань, бородавок чи шрамів).

«Він низенького зросту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений у чорне вбрання. Поводиться свобідно й говорить зрівноваженим голосом. Думки викладає у зрозумілій формі, з яких видно, що це інтелігентна людина», – описував 27-річного Бандеру журналіст, присутній на судовому розгляді у 1936-му.

Сім’я:
Родич Муссоліні
Родина Бандер була багатодітною: четверо братів і троє сестер. Багатодітність не сприяла матеріальному багатству сім'ї. Через неможливість належно лікуватися в 1922 році від туберкульозу померла мати Степана Мирослава.

Бандера-батько (отець Андрій) за австрійських часів обстоював інтереси своїх парафіян, у 1918–1920 роках служив капеланом в Українській Галицькій Армії. 22 травня 1941-го Андрія Бандеру разом із доньками Мартою та Оксаною арештували і вивезли до Києва, де 8 липня 1941 року засудили до страти. На оскарження дали п’ять днів, але вже 10 липня вирок було виконано. Марта так і згинула на засланні у Красноярському краї, а Оксана змогла повернутися в Україну аж у 1989-ому. Вона – остання з дітей Андрія – вмерла в Стрию 25 грудня 2008 року.

Брати Степана Бандери стали активними учасниками ОУН. Олександр закінчив Львівську політехніку, навчався в Італії, захистив докторську дисертацію з економіки. Одружився з донькою графа Чіано, син якого був чоловіком доньки Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Тарасик» працював у римському осередку ОУН. Наприкінці літа 1941 року повернувся до Львова, був арештований Гестапо й ув’язнений у концтаборі «Освенцім», де загинув у 1942-му. Брат Василь влітку 1941-го очолив структури оунівської Служби безпеки на Станіславівщині, загинув у 1942-му в «Освенцімі». Наймолодший із братів Богдан був учасником боротьби за незалежність Карпатської України, потім із похідними групами ОУН пройшов у 1941 році на територію Південної України, де арештовувався гестапівцями, втікав, знову поринав у боротьбу, загинув у бою зі спецвідділом МДБ 19 грудня 1949 року.

Дитинство і юність:
Хворе серце й освіта без диплома
Малого Степана Бандеру впродовж двох років не записували до української молодіжної організації «Пласт» через недугу: бідне дитинство, війна, життя у складних умовах призвели до того, що він страждав на ревматизм, який виснажував серце, – Бандера впродовж усього життя боровся із серцевими недугами. Ризикуючи залишитись інвалідом, підліток починає тренуватися самотужки, перемагаючи біль, готується до складання спортивних нормативів, за якими приймали до «Пласту». 1 жовтня 1922 року Степан Бандера став пластуном гуртка «Вовки» п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла.

У перервах між підпільною роботою, арештами і переслідуваннями Бандера зумів закінчити належні вісім семестрів у Львівській політехніці (тодішній рільничолісовий факультет сьогодні еволюціонував до окремого вишу – Львівського національного аграрного університету) і не встиг захистити диплом лише через ув’язнення в 1933 і 1934 роках.

Цивільні заробітки:
Журналіст Гордон
Починаючи з четвертого класу гімназії, заробляв репетиторством гімназистів молодших класів.
Упродовж 1928–1930 років Степан Бандера спробував себе в політичній сатирі: був постійним автором гумористичних публікацій у гумористичному журналі «Гордість нації» під псевдонімом Матвій Гордон.

Хобі:
Баскетболіст з ударною лівою
Про свої спортивні захоплення та хобі студентських років Бандера писав: «До моїх спортивних занять належали біг, плавання, лещатарство (лижний спорт. – Авт.), кошиківка (баскетбол. – Авт.) і передусім мандрівництво (тобто туризм. – Тиждень). У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі й грав на мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

Найкурйозніше з-поміж названих вище захоплень виглядає гра у баскетбол юнака зростом 159 см. Але у 1930-х середнім у Європі вважався зріст 165 – 170 см, тож Бандера під баскетбольним щитом не виглядав надто комічно. Ймовірно, він був незручним супротивником у спорті, оскільки був шульгою.

Особисте життя:
Кохання і розкол в ОУН
У 1927 році Степан Бандера ненадовго повернувся до Старого Угринова і закохався у дівчину із сусіднього села Юлію Якимович. Однак його перше кохання не було взаємним.

На початку 1930-х молодий революціонер закохується в кур’єрку між ОУН у Західній Україні й закордонним Проводом ОУН, керівницю жіночої мережі ОУН Ганну Чемиринську (Нусю). Невисокий юнак не справив враження на Нусю, яка віддала свої симпатії керівникові організаційної референтури Проводу українських націоналістів (ПУН) у Європі Ярославові Барановському, ставному красеню. Після цієї поразки Степан Бандера ставився до Барановського прохолодно. Постать Ярослава Барановського, який втратив у Празі організаційний архів ОУН, що потрапив до рук польських спецслужб, і брат якого Роман пізніше виявився таємним агентом польської поліції, породила чималі конфлікти в організації. У 1940 році небажання Андрія Мельника усунути Барановського від активної діяльності в ОУН стала одним із формальних приводів відходу Степана Бандери та його соратників від підпорядкування ПУН і створення ОУН (революційної), вона ж ОУН(б). Конфлікт був таким публічним, що коли в 1943-му невідомий застрелив Ярослава Барановського, то майже всі політичні противники Степана Бандери подумали про його розпорядження прибрати давнього опонента. Очевидно, що вбивство було провокацією з метою поглибити розкол в ОУН. Навряд чи Бандера, сидячи під німецьким арештом, міг думати про ліквідацію Барановського, адже у разі смерті його давнього противника всі одразу ж почали б показувати на нього пальцями.

Наприкінці 1939 року Степан Бандера познайомився з молодою активісткою ОУН Ярославою Опарівською. Цього разу почуття були взаємними, і молодята через місяць після знайомства одружилися. У 1941-му в подружжя народилася донька Наталка, а вже після війни – син Андрій і молодша донечка Леся.

  Копію посмертної маски Бандери, комікси про національно-визвольні змагання, дві нові книги про “невідомих” бандерівців отримав Тернопіль завдяки роботі тернопільського історика Святослава Липовецького. Пропонуємо огляд   "білих плям" біографії Провідника від Святослава Липовецького. 

 У дитинстві майбутній провідник ОУН вчився витримувати тортури, а в юності полюбляв перевтілюватися в образ Махатми Ганді

Голки під нігті

Того вечора в домі отця Ан­дрія Бандери було багатолюдно. Зібралися знані постаті визвольного руху, місцева інтелігенція. Обговорювали жахливу подію. Днями, 12 лютого 1924 року, у польській в’язниці загинула українська підпільниця Ольга Басараб. Вона була добре поінформованою, і про це знала польська поліція. Утім ні довгі допити, ні тортури не потьмарили свідомості зв’язкової провідника УВО Євгена Коновальця. Вона так і не розкрила підпільної мережі. На ранок, після чергової хвилі тортур, її тіло знайшли повішеним у тюремній камері... 15–річний Степан уважно слухав розповіді дорослих, а потім кудись зник. Через якусь годину старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в іншій кімнаті. Вже уявляючи себе підпільником, підліток загнав собі під нігті голки і таким чином випробовував свою витривалість, якби йому довелося потрапити в поліцейські лабета.

Із дитинства Степан мав погане здоров’я — через ревматизм суглобів йому відмовляли ноги, часом він навіть не міг ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні незгоди в житті — в’язниці та концентраційні табори, — є заслугою великої сили волі, яку на диво цілеспрямовано виховував у собі майбутній провідник ОУН. Прикладом застосування такої акумульованої волі є історія його вступу до української скаутської організації «Пласт», що тоді був однією з небагатьох легальних спортивно–патріотичних організацій для молоді. Ставши учнем Стрийської гімназії, Бандера водночас захотів вступити до «Пласту», проте, через проблеми зі здоров’ям його не взяли до організації. Бандера таки домігся свого, з третьої спроби, у третьому класі.

Гімназія і підпілля

Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, у домівці була хороша бібліотека, й часто заходили відомі постаті визвольного руху. Степан у своїй автобіографії «Мої життєписні дані» згадуватиме, що від гостей раз по раз чув різні історії про Українську революцію і короткочасну українську державність. Згодом Бандера писав: «Під час Першої світової війни я пережив дитиною–юнаком чотириразове пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914–1915 і 1917 роках, а в 1917 році важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австро–російський фронт, і наш дім був частково знищений гарматними снарядами».

Степан Бандера не ходив до початкової школи — у його рідному селі через мобілізацію вчителя до війська школа від 1914 року стояла зачинена. Втім якісна домашня освіта дозволила йому поступити до гімназії, а пізніше, з четвертого класу, заробляти на прожиття, даючи приватні уроки молодшим гімназистам. Та й архівні шкільні документи свідчать, що навчався він успішно.

Бандера був другою дитиною у родині, в якій виховувалось восьмеро дітей. Усі діти в майбутньому заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської перекладається як «прапор». Батько сімейства, отець Андрій, та дідусь по материнській лінії Володимир були священиками. Отця Андрія Бандеру називали «революціонером у рясі» — його обирали послом до національної ради Західно–Української Народної Республіки, а в час польсько–української війни він став капеланом Української Галицької Армії (УГА). Сім’ї довелося змінювати місце проживання, а коли військова завірюха минула й батько повернувся до родини, їх спіткало нове нещастя — у 1921 році від туберкульозу горла померла мати.

Ярослав Рак, який знав Бандеру ще зі Стрийської гімназії, у своїх спогадах писав: «Він був низького росту, шатен, дуже бідно одягнений». Учився Степан добре, долав хворобу спортивними вправами і полюбляв музику. Складаючи «пластовий» іспит, у графі з позначкою «ощадливість» вписав: «За заощаджені гроші купив собі «пластовий однострій» та мандоліну». Під час навчання в гімназії Степан Бандера проживав у домі свого діда у Стрию. Там же мешкала більшість його братів та сестер, які здобували якісну як на той час освіту. У вільний час Степан помагав дідові у веденні господарства, а на канікулах разом із братами та сестрами повертався в батьківську оселю до Старого Угринова.

Про атмосферу в тодішніх навчальних закладах Західної України писала дослідниця Галина Гордасевич, авторка книги «Степан Бандера. Людина і міф». У 1923 р. Рада послів визнала, що новостворена польська держава має право на західноукраїнські землі за умови надання культурної автономії українському населенню. Але польський уряд повів активну політику полонізації цих земель. Офіційно ще в березні 1920 року було заборонено вживати назву «Західна Україна», а вводилася назва «Малопольска Всхудня». На державну службу приймали тільки поляків і католиків. За українськими викладачами вели пильний нагляд, щоб вони не відходили від затвердженої програми. Стрийська гімназія залишалася українською. У гімназії Бандера відчув себе революціонером. Із четвертого класу став одним із провідників Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ), або, як тоді казали, «організації середньошкільників» — підпільної структури, яка об’єднувала українських гімназистів, що таємно боролися проти польської освітньої системи. З 1926 року «середньошкільники» об’єднуються з різними підпільними організаціями Галичини в Союз української націоналістичної молоді (СУНМ).

«Не курив і не пив алкоголю...»

У 1927–му, після закінчення гімназії, Степан хотів поступати до Української господарської академії в Подєбрадах, що в Чехословаччині. Проте йому не вдалося тоді вчасно виготовити закордонний паспорт. Утім час для активного хлопця не розвіявся марно. «Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно–освітньою працею в рідному селі», — писав згодом Бандера в «Автобіографії». Юнак працював у читальні «Просвіти», провадив театрально–аматорський гурток і хор, заснував спортивне товариство «Луг». При цьому провадив організаційно–вишкільну роботу для підпілля Української військової організації в довколишніх селах.

З наступного року розпочинається «львівський» етап у житті Степана Бандери, він поступає на агрономічний факультет Львівської політехніки. В той час корпуси факультету були в Дублянах (під Львовом) та у самому Львові. Його співмешканець по квартирі в Дублянах Григор Мельник згадував інтелектуальні студентські розваги, які придумував Степан — цитування уривків із літературних творів чи народних пісень: «Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі «Слова о полку Ігоревім»: «Не ліпо лі не бяшет, братіє...» — і тоді до мене: «Продовжуй!» я підхоплював цитату: «...начати старими словеси про билини сего времени». Чим довше він або я міг продовжувати оригінальну цитату, тим було краще...». Подібних ігор було кілька і, як правило, Бандера перемагав, утім, коли програвав, то Мельник «вичитував» його: «Ех ти, ксьондзів паничу! То всечесніший отець Андрій, широковідомий і улюблений парох Угринова Старого, пошта Калуш, потішає себе думкою, що його Степанко десь там у Львові, у високій школі, багато вже чого доброго навчився і вийде нарешті в люди і тяжко придбаний отцем гріш не буде змарнованим. А тут показується, що той Степанко не знає навіть отакої чи іншої життєво важливої речі. Встид, ганьба!»

Малого зросту й на перший погляд непомітний Бандера, якого багато людей знали під псевдонімом «Баба», дуже швидко проявив себе на громадській ниві як організатор та учасник багатьох проектів. А його друзі по «Пласту», в якому він перебував до заборони цієї організації польською владою у 1930 році, згадували, що на курінних таборах Бандера творив найцікавіші імпрези. Скажімо, коли вдягав коца, вилазив на дерево й перевтілювався у образ Махатми Ганді.

Сам Степан у автобіографії писав, що у студентські роки «брав активну участь в організованому українському національному житті». Був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи гуртка студентів–рільників. Деякий час працював у бюро товариства «Сільський Господар», що займалося піднесенням культури сільського господарства на західно–українських землях. Як член товариства «Просвіта», у неділі і свята їздив довколишніми селами Львівщини з доповідями і допомагав організовувати різні імпрези. Не забував і про спорт, адже був членом Українського студентського спортового клубу, «Пласту», як член 2–го куреня старших пластунів «Червона Калина», (УССК), товариств «Сокіл–Батько» і «Луг» у Львові. «До моїх спортових зайнять належали біг, плавання, лещетарство (лижі. — Авт.), кошиківка (баскетбол. — Авт.) і передусім мандрівництво, — зізнавався Бандера. — У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

До речі

Як у Тернополі день народження Бандери відзначатимуть

1 січня відзначатимуть 107-річницю від Дня народження українського політичного діяча, ідеолога та теоретика українського національного руху, голови Проводу ОУН-Б Степана Бандери. З нагоди цього дня у Тернополі проведуть ряд заходів.

Відтак, 1 січня 2016 року о 14.30 год. у парку ім. Т.Шевченка відбудеться покладання квітів до пам’ятника Степана Бандери.

Цього ж дня о 15.00 год. в Українському домі «Перемога» проведуть урочистості, а о 17.00 год. у КП «Палац Кіно» запланована демонстрація художнього фільму «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені».