ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №48

   Шановні тернополяни! Вас не дивує, що люди сприймають глобальний конфлікт Росія vs весь світ як певну спортивну подію? Будь які домовленості про перемир`я чи хоча б тимчасове затишшя сприймаються із невдоволенням уболівальника, котрий купив квиток на фінал Ліги чемпіонів, а на кінець другого тайму на табло все ще нуль-нуль…

   А де емоції? Де екшн? Треба загострення атаки, вилучення і атакувати з флангів, чорт забирай! і нема, щоб подумати, що як почнеться «заміс» по крупному — наше АТО із тисячами смертей виглядатиме дитячою забавкою. Почитайте про втрати у Першій світовій - де не було ні Гітлера, ні Сталіна, жодного «класичного» тирана - чиста геополітика і цивілізовані країни невідомо на що потратили купу ресурсів і мільйони жертв. Мільйони!

   Хто скаже, що нам дала Перша світова? Дивує ця абсолютна тяга до руйнації — бий, «мочи», вали... І недавня радість від відключення електрики Криму тільки це підтверджує. Якби у нас існував гіпотетичний харчопровід у Крим - впевнений, знайшлись би люди, котрі з радістю його закрутили і тішились би, як в муках голоду корчаться люди. Оцей Танатос, що живе у нас, вимагає дива і щиро сподівається, що всі бомбитимуть Росію, а ми будемо спостерігати це все із захопленням першокласника, котрий покликав старшого брата до свого кривдника. Дико, коли люди, абсолютно не вагаючись, легко позбавляють життя та здоров`я іншу людину за її відмінні релігійні чи політичні переконання, сексуальну чи світоглядну позицію. Адже наше майбутнє можливе лише за умови розуміння себе і розуміння інших. Так складно вжитись, втримати хиткий баланс.

   Життя в соціумі - це пошук вічних балансів між індивідуумом та групою осіб, поміж котрих він живе. Інакше усіх бджіл світу не вистачить на віск для свічок, котрі сьогодні ми всі запалюємо.


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.