ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №48

   Шановні тернополяни! Вас не дивує, що люди сприймають глобальний конфлікт Росія vs весь світ як певну спортивну подію? Будь які домовленості про перемир`я чи хоча б тимчасове затишшя сприймаються із невдоволенням уболівальника, котрий купив квиток на фінал Ліги чемпіонів, а на кінець другого тайму на табло все ще нуль-нуль…

   А де емоції? Де екшн? Треба загострення атаки, вилучення і атакувати з флангів, чорт забирай! і нема, щоб подумати, що як почнеться «заміс» по крупному — наше АТО із тисячами смертей виглядатиме дитячою забавкою. Почитайте про втрати у Першій світовій - де не було ні Гітлера, ні Сталіна, жодного «класичного» тирана - чиста геополітика і цивілізовані країни невідомо на що потратили купу ресурсів і мільйони жертв. Мільйони!

   Хто скаже, що нам дала Перша світова? Дивує ця абсолютна тяга до руйнації — бий, «мочи», вали... І недавня радість від відключення електрики Криму тільки це підтверджує. Якби у нас існував гіпотетичний харчопровід у Крим - впевнений, знайшлись би люди, котрі з радістю його закрутили і тішились би, як в муках голоду корчаться люди. Оцей Танатос, що живе у нас, вимагає дива і щиро сподівається, що всі бомбитимуть Росію, а ми будемо спостерігати це все із захопленням першокласника, котрий покликав старшого брата до свого кривдника. Дико, коли люди, абсолютно не вагаючись, легко позбавляють життя та здоров`я іншу людину за її відмінні релігійні чи політичні переконання, сексуальну чи світоглядну позицію. Адже наше майбутнє можливе лише за умови розуміння себе і розуміння інших. Так складно вжитись, втримати хиткий баланс.

   Життя в соціумі - це пошук вічних балансів між індивідуумом та групою осіб, поміж котрих він живе. Інакше усіх бджіл світу не вистачить на віск для свічок, котрі сьогодні ми всі запалюємо.


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.