АНЕКДОТИ №48

Вечірня електричка. У переповнений вагон влазить хлопчик із барабаном на шиї. Побачивши втомлених і похмурих пасажирів, він дзвінко закричав:

— Ну що, громадяни, або по десятці, або я починаю свій концерт!

* * *

— Любий, піди в магазин!

— Але зараз такий дощ, що собаку не виженеш на вулицю.

— Господи, ну йди без собаки.

* * *

В Одесі на пероні жінка сидить на валізах і гірко плаче. Підходить літній одесит:

— Що стралося?

— На потяг запізнилася!

— І на скільки?

— На три хвилини!

— А плачете так, ніби на три години!

* * *

Одеська аптека.

— А скільки у вас коштує снодійне?

— Три долари, і то — винятково для вас!

— Не смішіть мене! За такі гроші я взагалі ніколи не засну!

* * *

На Привозі:

— Купіть своїй дружині троянди!

— У мене немає дружини.

— Тоді своїй нареченій!

— Але в мене немає нареченої.

— Купіть на радощах, що ви маєте таке спокійне життя.

ружина намагається перебігти дорогу на червоне світло, машин немає.

  — Куди ти прешся, не бачиш — червоний горить! — каже чоловік. Сорок секунд треба почекати — тобі що, це довго?

  — Довго!

Тут у розмову втручається літній чоловік:

 — Синку, в тебе не дружина, а мрія!

— Це ще чому?

 — Сорок секунд для неї довго!

* * *

Лікар бачить, що психи у дворі по черзі повзають по землі. Він просить санітара подивитися, в чому там справа. Години через дві той повертається весь брудний.

Лікар:

— Що там таке?

— Та там один хворий накреслив крейдою смугу на асфальті й пропонує 1 000 $ тому, хто зуміє проповзти під нею.

— А чому вас так довго не було?

— А що, для вас це не гроші?


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...