АНЕКДОТИ №48

Вечірня електричка. У переповнений вагон влазить хлопчик із барабаном на шиї. Побачивши втомлених і похмурих пасажирів, він дзвінко закричав:

— Ну що, громадяни, або по десятці, або я починаю свій концерт!

* * *

— Любий, піди в магазин!

— Але зараз такий дощ, що собаку не виженеш на вулицю.

— Господи, ну йди без собаки.

* * *

В Одесі на пероні жінка сидить на валізах і гірко плаче. Підходить літній одесит:

— Що стралося?

— На потяг запізнилася!

— І на скільки?

— На три хвилини!

— А плачете так, ніби на три години!

* * *

Одеська аптека.

— А скільки у вас коштує снодійне?

— Три долари, і то — винятково для вас!

— Не смішіть мене! За такі гроші я взагалі ніколи не засну!

* * *

На Привозі:

— Купіть своїй дружині троянди!

— У мене немає дружини.

— Тоді своїй нареченій!

— Але в мене немає нареченої.

— Купіть на радощах, що ви маєте таке спокійне життя.

ружина намагається перебігти дорогу на червоне світло, машин немає.

  — Куди ти прешся, не бачиш — червоний горить! — каже чоловік. Сорок секунд треба почекати — тобі що, це довго?

  — Довго!

Тут у розмову втручається літній чоловік:

 — Синку, в тебе не дружина, а мрія!

— Це ще чому?

 — Сорок секунд для неї довго!

* * *

Лікар бачить, що психи у дворі по черзі повзають по землі. Він просить санітара подивитися, в чому там справа. Години через дві той повертається весь брудний.

Лікар:

— Що там таке?

— Та там один хворий накреслив крейдою смугу на асфальті й пропонує 1 000 $ тому, хто зуміє проповзти під нею.

— А чому вас так довго не було?

— А що, для вас це не гроші?


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.