ПОТЯГЛО НА «ПОЛУНИЧКУ» З НЕПОВНОЛІТНІМИ

25 грудня слідчі Тернопільського відділу поліції розпочали кримінальне провадження за фактом вчинення статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості (стаття 155 ККУ частина 1). Таку статтю правоохоронці інкримінують двом іноземцям.

Підставою для відкриття провадження стала інтернет-публікцація на одному із місцевих сайтів. У ній йшлося про те, що студенти-іноземці з Івано-Франківська начебто «передали» двох неповнолітніх дівчаток для розваг своїм друзям-іноземцям у Тернопіль.Про це на своїй сторінці у Facebook написав франківський громадський активіст, учасник АТО Степан Андрійців, передає gazeta.ua.

«Більше тижня 13 арабів, які навчаються в освітніх закладах Івано-Франківська, розбещували двох неповнолітніх дівчат. Одній із них – 12 років, другій – 11. Знайшли дівчаток аж у Тернополі, бо саме туди їх, як «подарунок» арабам-педофілам, відправили ці 13 нелюдів. Зараз винуватців допитують, дівчатка перебувають на лікуванні», – написав Андрійців.

Правоохоронці перевірили інформацію та знайшли зниклих франківчанок на одній із квартир у Тернополі, яку винаймають іноземці.

Основне досудове розслідування у даному кримінальному провадженню проводять слідчі Івано-Франківщини, адже першочергові події розвилася саме там. Призначено ряд необхідних експертиз.

Неповнолітні дівчата перебувають в одному із притулків Івано-Франківська, оскільки вони обоє з неблагополучних сімей і правоохоронці наразі не можуть повернути їх матерям.

Тернопільські поліцейські встановили осіб, яких підозрюють у вчиненні цього злочину – це двоє іноземців, які навчаються в одному із тернопільських вищих навчальних закладів. Їм 22 та 23 роки.

Санкція статті, яку інкримінують іноземцям, передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк. Триває досудове розслідування.


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...