ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №47

Знаєте, за останні два роки нам дуже… пощастило. Ні, я не жартую і не ховаюся за «рожевими окулярами», намагаючись забути про усе, що нам довелося пережити. Ця війна змінила усіх нас і ми вже ніколи не будемо такими, якими були. Власне, в цьому нам і пощастило.

Війна не навчила нас ненавидіти. Вона навчила нас любити. По новому. По справжньому. Любити життя. Країну. Її минуле. Її майбутнє. Її людей — минулих і майбутніх. Навіть найбільше зло безсильне перед Любов’ю, яка тихо і ненав’язливо змінює нас на краще і дарує віру в те, що за кожен наступний день нашого життя слід боротися.

Війна навчила нас бути милосердними. Українці нині масово займаються благодійністю. До війни пожертви робив кожен п'ятий, нині майже кожен другий, порахували соціологи. Ще один позитив − українці навчилися допомагати не тільки грошима. Люди готові витрачати свій час і знання.

Нині часто можна почути: держава нам нічим не допомагає. Але тільки Людовик XIV говорив, що держава − це я, насправді держава − це ми, і це найголовніше. Щедрість - це ліки від страху. Коли ви проявляєте щедрість по відношенню до себе та інших, страх послаблює свою хватку. «Блаженніше давати, ніж брати — говориться у Біблії. — Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме»

Зимові свята є чудовою нагодою для того, щоби зробити подарунок – навіть тому, кого ти не знаєш особисто.  Це дні милосердя, доброти, всепрощення.

Мистецтво війни навчило нас мистецтва любові. А вона принесе нам мистецтво миру.  Недаремно ж у своїх листах до Миколая наші діти спершу просять миру, і вже аж потім — цукерок.


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.