ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №47

Знаєте, за останні два роки нам дуже… пощастило. Ні, я не жартую і не ховаюся за «рожевими окулярами», намагаючись забути про усе, що нам довелося пережити. Ця війна змінила усіх нас і ми вже ніколи не будемо такими, якими були. Власне, в цьому нам і пощастило.

Війна не навчила нас ненавидіти. Вона навчила нас любити. По новому. По справжньому. Любити життя. Країну. Її минуле. Її майбутнє. Її людей — минулих і майбутніх. Навіть найбільше зло безсильне перед Любов’ю, яка тихо і ненав’язливо змінює нас на краще і дарує віру в те, що за кожен наступний день нашого життя слід боротися.

Війна навчила нас бути милосердними. Українці нині масово займаються благодійністю. До війни пожертви робив кожен п'ятий, нині майже кожен другий, порахували соціологи. Ще один позитив − українці навчилися допомагати не тільки грошима. Люди готові витрачати свій час і знання.

Нині часто можна почути: держава нам нічим не допомагає. Але тільки Людовик XIV говорив, що держава − це я, насправді держава − це ми, і це найголовніше. Щедрість - це ліки від страху. Коли ви проявляєте щедрість по відношенню до себе та інших, страх послаблює свою хватку. «Блаженніше давати, ніж брати — говориться у Біблії. — Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме»

Зимові свята є чудовою нагодою для того, щоби зробити подарунок – навіть тому, кого ти не знаєш особисто.  Це дні милосердя, доброти, всепрощення.

Мистецтво війни навчило нас мистецтва любові. А вона принесе нам мистецтво миру.  Недаремно ж у своїх листах до Миколая наші діти спершу просять миру, і вже аж потім — цукерок.


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.