ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №47

Знаєте, за останні два роки нам дуже… пощастило. Ні, я не жартую і не ховаюся за «рожевими окулярами», намагаючись забути про усе, що нам довелося пережити. Ця війна змінила усіх нас і ми вже ніколи не будемо такими, якими були. Власне, в цьому нам і пощастило.

Війна не навчила нас ненавидіти. Вона навчила нас любити. По новому. По справжньому. Любити життя. Країну. Її минуле. Її майбутнє. Її людей — минулих і майбутніх. Навіть найбільше зло безсильне перед Любов’ю, яка тихо і ненав’язливо змінює нас на краще і дарує віру в те, що за кожен наступний день нашого життя слід боротися.

Війна навчила нас бути милосердними. Українці нині масово займаються благодійністю. До війни пожертви робив кожен п'ятий, нині майже кожен другий, порахували соціологи. Ще один позитив − українці навчилися допомагати не тільки грошима. Люди готові витрачати свій час і знання.

Нині часто можна почути: держава нам нічим не допомагає. Але тільки Людовик XIV говорив, що держава − це я, насправді держава − це ми, і це найголовніше. Щедрість - це ліки від страху. Коли ви проявляєте щедрість по відношенню до себе та інших, страх послаблює свою хватку. «Блаженніше давати, ніж брати — говориться у Біблії. — Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме»

Зимові свята є чудовою нагодою для того, щоби зробити подарунок – навіть тому, кого ти не знаєш особисто.  Це дні милосердя, доброти, всепрощення.

Мистецтво війни навчило нас мистецтва любові. А вона принесе нам мистецтво миру.  Недаремно ж у своїх листах до Миколая наші діти спершу просять миру, і вже аж потім — цукерок.


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…