ВИДИ НА УРОЖАЙ СКЕПТИЧНІ

Цьогорічна погода, як і зміна клімату загалом, лякає недобором

Не всій озимині погода дозволила вижити, тому фермерам радять потурбуватися про насіння ярих.

За довгостроковими прогнозами, Україну чекають кліматичні зміни, що характеризуватимуться підвищенням літніх температур і хронічними посухами. Як зміна клімату вже вплинула на структуру урожаїв зернових і олійних культур на території нашої країни і які подальші зміни можливі в середньостроковій перспективі?

По озимих — недобір

Експерти компанії УкрАгроКонсалт у дослідженні «Мінімізація кліматичних ризиків і стратегії агровиробництва» стверджують, що навесні Україні доведеться пересіяти близько 2,5 мільйона гектарів озимини. Літня й осіння посухи призвели до того, що плани по сівбі озимих культур під урожай 2016 року не вдалося виконати. За оцінками УкрАгроКонсалт, скорочення посівів озимих зернових у порівнянні з минулим роком склало 1,4 мільйона гектарів, а по озимому рапсу — 245 тисяч гектарів. Таким чином, площі під озиминою впали до найнижчого рівня за останні десять років. Ситуація ускладнюється тим, що схожість і стан посівів — теж iз найгірших за весь час спостережень. Станом на середину листопада зернові зійшли тільки на 62 відсотках засіяних площ. Причому більше 30 відсотків тих, що зійшли, — слабкі й проріджені посіви.

Запасайтеся насінням яровини

Судячи з усього, навесні наступного року, окрім традиційних обсягів сівби ярових культур, фермерам доведеться компенсувати ще й недосів та втрати засіяної озимини. Тільки за попередніми підрахунками, останні можуть скласти не менше 800 тисяч гектарів. Таким чином, з урахуванням недосіву і загибелі озимини розширення ярових площ у порівнянні з минулим роком може досягти 2,5 мільйона гектарів.

Загальновідомо, що ярові зернові культури, за винятком кукурудзи, зазвичай є менш урожайними, ніж озимина. Отже, скорочення посівів озимини і розширення ярини може стати причиною недобору урожаю наступного року.


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...