ТАК ПРОСТО СТАТИ МИКОЛАЄМ ДЛЯ СИРІТ…

Благодійне дійство «Діти-сироти в гостях у майстерні святого Миколая 2015» відбулося 15 грудня у ПК «Березіль». Яскраве свято для сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування організував Тернопільський обласний благодійний фонд «Майбутнє сиріт». До організації також долучилися й бажаючі волонтери.

Близько 120 дітей із 14 шкільних інтернатних закладів Тернопільської області приїхали у палац культури «Березіль», щоб отримати подарунки від Святого Миколая. Чудовий настрій подарували захоплюючі виступи виконавців Центру творчості дітей та юнацтва, їхні мистецькі й танцювальні номери та композиції. Майстри-волонтери провели 10 різноманітних майстер-класів із виготовлення новорічних іграшок, прикрас, аплікацій, а також розмальовування камінців та декупаж свічок. Розділив святкову радість з дітьми голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна. Очільник області спілкувався з дітьми й цікавився їхніми рукотворами.

 "Я радий бачити вас у хорошому святковому настрої, — сказав у вітальному слові Степан Барна. — Сьогодні ви маєте зробити по два подарунки — один для себе, а інший для друга. Зараз ми як ніколи ми повинні бути згуртованими, бо разом зможемо змінити один одного на краще".

 Наприкінці свята дітей чекали подарунки й святкова вечеря. Варто зазначити, подібний захід благодійний фонд «Майбутнє сиріт» організовує вже третій рік поспіль.

 Андрій Назаренко, голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт», зазаначив:

«Свято «Діти-сироти в гостях у Святого Миколая» проходить вже третій рік поспіль в переддень Миколая, щоби діти вже відчували таку атмосферу свят, хоча ми не маємо снігу, але намагаємося створити всі необхідні умови для  того, щоби діти відчули вже прихід різдвяно-новорічних свят».


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...