ІЗ ФРОНТУ — У ФЕРМЕРИ

подався тернопільський боєць Володимир Пиндус

Сучасний ринок праці відображає політичні та соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі. Одним із напрямків діяльності служби зайнятості в теперішніх умовах – сприяння демобілізованим військовослужбовцям та учасникам АТО в адаптації до мирного життя. Перспектива стати підприємцями завжди цікавить молодих людей, адже власний бізнес – це шлях до фінансової стабільності та впевненості у завтрашньому дні.

 Одним з позитивних прикладів допомоги Тернопільського міськрайонного центру зайнятості у професійній самореалізації та відкритті власної справи колишньому воїну є історія успіху Володимира Пиндуса з села Костянтинівка Тернопільського району.

Його вразила фраза: «Немає нічого кращого, як працювати на самого себе». Для реалізації задуманого Володимир Іванович за сприянням центру зайнятості пройшов навчання за напрямком “Менеджмент малого підприємництва”.

“Оскільки я проживаю у сільській місцевості, маю трактор, у власності – 1 га землі, вирішив займатись вирощуванням і реалізацією сільськогосподарської продукції, а саме: червоного буряка, моркви, капусти та інших овочів. Захистивши відповідний бізнес-план та отримавши одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, почав працювати як приватний підприємець. На отримані від служби зайнятості кошти взяв 2 га землі в оренду у односельчан, – розповів Володимир Пиндус. – Поки що не шкодую, що вирішив працювати самостійно. Маю багато планів на майбутнє, хочу бути одним з тих фермерів, які вирощують екологічно чисту, якісну продукцію».


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...