СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, ЯКИЙ ЖИВЕ НА ПРИКАРПАТТІ

 19 грудня — найочікуваніше свято для усієї дітвори — святого Миколая. Цього дня кожен хлопчик та дівчинка ба й навіть дорослі неодмінно заглядають під подушку за подарунками. І що ж там поклав добрий чарівник! Дехто пише святому Миколаєві листи, адже далеко в Карпатах, у гуцульському селі Пістинь Косівського району, що на Івано-Франківщині, є велика садиба святого Миколая.

Сюди, особливо в переддень Нового року, 19 грудня, приїжджає найбільша кількість дітей і дорослих, щоб потрапити в справжнісіньку казку. Навколо будинку розташовані дерев`яні скульптури різних казкових героїв і будиночки для дітей. Дітлахи обов`язково отримають подарунок з рук Святого Миколая і зможуть загадати бажання біля ялинки самого шановного в Україні святого. Подейкують, що якщо, загадавши бажання, торкнутися однієї з іграшок на ялинці і відчути при цьому тепло, то бажання неодмінно збудеться. Святий Миколай щороку отримує масу листів від дітей і за допомогою своїх помічників виконує найзаповітніші дитячі бажання. Однак не варто думати, що в садибу Святого Миколая є сенс приїжджати тільки під Новий рік. Потік туристів не зменшується протягом року; сюди можна приїхати в будь-який час, щоб взяти участь у майстер-класі з виготовлення новорічних листівок та іграшок, прогулятися по мальовничому парку або лісі, відвідати виставку різдвяних іграшок і багато іншого.
Інженер, що працює… Миколаєм

Добратися сюди просто. Святий Миколай живе всього за дев’ять кілометрів від центру Косова.   У гуцульських навколишніх  селах кожен дорогу вкаже. Десь  за двісті метрів від дороги — дерев’яний казковий будиночок, який  надійно охороняють казкові герої, вирізані з дерева. У будиночку — шість казкових кімнат. Тут від 2006-ого року оселився святий Миколай. Інженер Національного природного парку «Гуцульщина» Віталій Ходан настільки вжився в образ доброго чарівника, що цілком змінив своє життя. Тепер чоловік увесь свій час віддає дітям, робить їх щасливими, роздає подарунки. «А працює мій маєток цілий рік, а не лише на свята,—каже пан Віталій, ба ні, святий Миколай, постукуючи великою палицею та закутуючись у синій кожушок. — До мене і будь-яку пору року приїхати можна, мої помічники, науковці парку, проведуть діткам та дорослим екскурсію, розкажуть про наш край, про карпатські рослини та звірів, проведуть екскурсії екологічними стежками».
За кілька хвилин чарівник запрошує до двоповерхової дерев’яної садиби. Тут — усе казкове. На стінах —  зразки стовбурів карпатських дерев і засушених листочків, мішечки із запашними лікувальними травами. А пахощі які! Неначе ви у лісі опинилися, ось-ось смереки зашумлять! А ще всюди десятки новорічно-різдвяних і миколаївських старовинних листівок. Їх ще наші прадіди й прабабусі рідним і друзям відсилали. Є і світлини Карпат, сотні старовинних ялинкових прикрас, за якими історію іграшки можна вивчати. У 2006 році на території Національного природного парку «Гуцульщина» йому збудували будинок – із дерев’яного зруба, в гуцульському стилі, де є кілька кімнат. Із великим хвилюванням заходжу у першу з них. Це – пошта святого Миколая. Тут усі полиці заставлені листами дітвори, у кутку — великий чемодан теж із листами і малюнками дітей. Якраз у грудні, напередодні свята Миколая, пошта перевантажена. Самому Миколаєві прочитати ці листи просто не під силу, тому у нього є помічники. Вони уже сортують ці листи по областях, відповідають на них, підбирають подарунки. Так і хотілося поритися у цьому чемодані і пошукати власного листа із далекого дитинства…

Оглядаю Миколаєву домівку далі. У наступній кімнаті – музей новорічно-різдвяної іграшки. Найдавнішій з них уже понад сто років. По цих іграшках можна відчитувати нашу історію. Впізнаю кукурудзу, шишки, сову-космонавта та інші іграшки, які були популярними в часі мого дитинства. З роками вони змінювалися, модернізувалися, як і уся новорічно-різдвяна атрибутика. Тепер тут можна побачити чобітки, у яких отримують подарунки діти з європейських країн, Санта-Клаусів та Святих Миколаїв різних країн. Звичайно, така екскурсія розширює кругозір дитини. А в сусідній кімнаті дітки просто німіють від подиву: вона присвячена Національному парку «Гуцульщина» і показує які рослини і тварини тут водяться. Найбільше вражають дітвору чучела диких тварин і птахів: кабана, косулі, орла…

На другому поверсі — справжні Миколаєві апартаменти: світлиця з великим образом Святого Миколая, який є чи не в кожній українській хаті, з мішками подарунків. Є навіть підписи: «Для чемних дітей», «Для милосердних дітей». І для нечемних Миколай дещо припас – різочки. Й мені розповіли, що нечемні хлопчики й дівчатка їх отримують. Миколай же ж все знає, пустощів перед ним не приховає жодна дитина. Але він добрий і радить підійти з тою різочкою до багаття, яке палає на подвір’ї, подумати над своєю поведінкою, пообіцяти найперше самому собі позбутися вади і спалити різочку, а разом із нею усе погане…

Де спить Миколай?

А тепер — до Миколаєвих апартаментів. Із трепетом заходжу у його спальню. Там дивовижне ліжко, застелене голубим покривалом. На подушках намальовані церковні куполи, біля ліжка – килимок, Миколаєві тапочки, на стіні – картина «Сон дитини». Якраз цього дня до Миколая приїхали дітки із дитячого садочка села Мишин. Бачила, як вони зачудовано дивилися на це ліжко, як торкалися його, як відвідували кімнату, де відбуваються майстер-класи по виготовленню новорічної іграшки. Самі пробували помайструвати. Потім ми усі разом завітали до Миколаєвої світлиці й застали його за читанням листів. Миколай відклав роботу і став спілкуватися зі своїми маленькими гостями, дарувати їм даруночки. То треба було бачити оченята цих дітей!

Роль Миколая виконує працівник парку «Гуцульщина» Віталій Іванович Ходан. Здається, він уже з нею зжився. І вуса та борода у нього справжні, і характер відповідний. «Віталій дякує у церкві і дуже годиться на цю роль, — каже Анастасія Григорівна Костюк, заступник директора Національного природного парку «Гуцульщина» з рекреації і благоустрою. – Ми довго думали кому б її довірили, придивлялися до своїх працівників і жереб випав на Віталія. Він уміє розмовляти з дітьми».

Звичайно, коли сюди приїжджають тисячі дітей, а це буває 19 грудня, на саме свято Миколая, то роздавати подарунки йому допомагають помічники. Кожна дитина мусить розказати з якими здобутками вона приїхала до Миколая, чи була чемною, має розповісти вірш чи заспівати пісеньку, одне слово, подарунок вона отримує не за «просто так». І щоб кожна дитина могла це зробити, на подвір’ї побудовані казкові будиночки із героям, які діти відразу впізнають. Там їх і чекають помічники Святого Миколая. Хатку-казочку дитина обирає жеребкуванням.

 «Святий Миколаю! Поверни мою маму з-за кордону!»

З часу відкриття цього проекту на Пошту святого Миколая уже надійшло понад дванадцять тисяч листів. «Ці листи – окрема тема, окрема розмова, — каже Анастасія Костюк. – Пишуть діти з усіх областей України, і Миколай з помічниками не залишає поза увагою жодного листа. Якщо напередодні свята Миколая приходять листи із побажаннями подарунків (діти просять комп’ютери, мобілки, санки, лижі, іграшки), то після свят приходять дуже складні за змістом соціальні листи. Пишуть діти, які живуть в неповних сім’ях, чиї батьки на заробітках, бо саме під час свят діти найбільше відчувають свій біль. Часом сидимо над цими листами і плачемо… Ось дитина пише: «Миколаю! Поможи мені повернути маму з-за кордону. Зроби так, щоби вона мала роботу в Україні», або ж «поможи, щоб батько перестав пити», «щоб одужала моя бабуся, яка тяжко хвора». В іншому листі дитина просить Миколая щоб допоміг покращити житлові умови, бо сім’я із восьми чоловік живе на 12-ти квадратних метрах. Якщо місцеві органи влади цієї проблеми не хочуть бачити, закривають на неї очі, то святий Миколай мусить реагувати…

Якось до Миколая написали два братики-близнюки: «Ми ніколи не мали лиж, а дуже хочемо. А наша вчителька каже, що Миколая нема». Ми тісно співпрацюємо з духовенством трьох конфесій — Української Греко-Католицької Церкви, Автокефальної і Української Православної Церкви Київського Патріархату, то ж віддаємо такі листи священнослужителям. Ті оголошують по церквах, і газди, які хочуть зробити добру справу, беруть ці листи і допомагають Миколаєві. Цим хлопчикам відправили лижі. Потім вони написали: «Дякуємо Тобі, Миколаю. Хоч вчителька казала, що Тебе нема, ми тепер віримо, що Ти є. Ми отримали такі гарні лижі. На них дивитися збіглося усе село!». Інша дитина попросила в Миколая книжечок, бо дуже любить читати. Й коли отримала пакуночок з гарно ілюстрованими книжками, принесла до школи, читали усім класом… На базі цих листів плануємо організувати соціальну службу».

 Допомагають Миколаєві приймати пошту, читати листи, сортувати їх три ангели-охоронці. Кожен з них має щ й по книжці.  В одній, дуже товстій, записано, всі добрі справи чемних діток. Поряд з книжкою — величезний мішок з подарунками. Були цілий рік слухняними — отримуйте щось добре та омріяне від  чарівника з Пістиня. В другій, трохи меншій книжці, записано імена всіх діток, які старалися бути добрими, але не дуже в них виходило, а вже в третій — список нечупар, забіяк та пустунів, а поруч — відро з вербовими різочками. Але остання книжка тоненька, адже щоразу неслухняних діток стає все менше. До Миколая діти пишуть листи, лише власноруч, не на комп’ютері. Миколай на них відповідає, а відповіді скріплює печаткою. «Діти просять цукерки, печиво, книжки, конструктори, мобільні телефони, електронні книжки, комп’ютери, а дехто — одяг, навіть вказуючи розмір, — розповідає Миколай. — Часто просять здоров’я для себе і своєї родини, щоб батьки перестали сваритися. Особливо зворушливими є листи від дітей-сиріт, чи дітей заробітчан. Перші просять подарувати їм батьків, а другі — повернути найрідніших із-за кордону».
На саме свято Миколая, 19 грудня, в Пістинь приїжджають кілька тисяч гостей з усієї України  та закордону. Усіх вислуховує добрий святий Миколай, усім дарує подарунки, слухає вірші, пісні, колядки, на різних мовах, від малят, підлітків та дорослих. Згодом на подвір’ї біля маєтку запалюють миколаївську ватру, навколо якої розкладають дерев’яні стільці. Кожен стілець — це символ  якоїсь з дванадцяти чеснот: мудрості, справедливості, сміливості, поміркованості, покірності, щедрості, чесності, любові до ближнього, помірності, терпеливості, старанності, працелюбності. На вогні пустуни спалюють різочки та обіцяють наступного року стати добрішими і чемнішими, всі стають всі в коло і колядують, а потім моляться та просять Бога, аби дарував їм, їхнім батькам і всім людям здоров’я, а країні мир та спокій. Тому, чи то свято, чи просто вільний день, вирушайте до Миколая в Карпати та подаруйте собі казку.


Повернутися
17.12.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.