ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №46

«Політичний цирк», «дурдом», «паноптикум»… Як тільки не обзиває нині український народ свій головний законодавчий орган. Цікаво, чи можна поставити нашій Раді якийсь колективний психіатричний діагноз? 

Зрозуміло, що народні депутати розважати українців не соромляться. Все таки, за «квитки» на перегляд цього цирку ми платимо немалу ціну — от і відпрацьовують, сердешні, як можуть та вміють…. Скоро, мабуть, будуть вже двері дьогтем мазати та лайном кидатися.

 Вже традицією стало, коли політик хоче привернути до себе увагу, чи відволікти увагу від своїх помилок, він влаштовує цирк.  Трусить перед нами  своєю брудною білизною, як тореадор перед биком червоною ганчіркою. Нехай українці на ту ганчірку дивляться, а про справжні обов’язки народного депутата забудуть.

Що знав наш український парламентаризм за останні двадцять п’ять років: бруд, брехню, користолюбство, гординю, зарозумілість, бійки, «ліві» схеми навіть у правих та ультраправих, фальсифікації, неповагу до себе, країни, закону... Соромно на це все дивитися. І слухати. Причому соромно однаково за всіх. Правильно сказав Мочанов: І цирк не поїхав. І клоуни залишилися.
 А ми їх обираємо і дозволяємо їм бути такими ідіотами.
Ми це терпимо. Ми цьому потураємо, миримося з цим і раз за разом обираємо моральних виродків замість моральних авторитетів, яких скоро не залишиться в країні. А в політиці їх і так немає. Взагалі. Зовсім.
 Нинішня Верховна Рада відображає все те, що відбувається в суспільстві. Вона є його продуктом, тож проходить ті ж самі етапи. В тому числі й етап «броунівського руху», переоцінки своїх якостей, пошуку істини. Саме на такий— хаотичний рух без орієнтирів — усе це найбільше схоже. Однак водночас це нагадує процес збивання масла — коли калатаєш, калатаєш, і ні кінця ні краю не видно — аж раптом з’являється нарешті малесенький шматочок масла, який миттєво починає обростати. От тільки цього шматочка ще ніяк не видно…    


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.