ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №46

«Політичний цирк», «дурдом», «паноптикум»… Як тільки не обзиває нині український народ свій головний законодавчий орган. Цікаво, чи можна поставити нашій Раді якийсь колективний психіатричний діагноз? 

Зрозуміло, що народні депутати розважати українців не соромляться. Все таки, за «квитки» на перегляд цього цирку ми платимо немалу ціну — от і відпрацьовують, сердешні, як можуть та вміють…. Скоро, мабуть, будуть вже двері дьогтем мазати та лайном кидатися.

 Вже традицією стало, коли політик хоче привернути до себе увагу, чи відволікти увагу від своїх помилок, він влаштовує цирк.  Трусить перед нами  своєю брудною білизною, як тореадор перед биком червоною ганчіркою. Нехай українці на ту ганчірку дивляться, а про справжні обов’язки народного депутата забудуть.

Що знав наш український парламентаризм за останні двадцять п’ять років: бруд, брехню, користолюбство, гординю, зарозумілість, бійки, «ліві» схеми навіть у правих та ультраправих, фальсифікації, неповагу до себе, країни, закону... Соромно на це все дивитися. І слухати. Причому соромно однаково за всіх. Правильно сказав Мочанов: І цирк не поїхав. І клоуни залишилися.
 А ми їх обираємо і дозволяємо їм бути такими ідіотами.
Ми це терпимо. Ми цьому потураємо, миримося з цим і раз за разом обираємо моральних виродків замість моральних авторитетів, яких скоро не залишиться в країні. А в політиці їх і так немає. Взагалі. Зовсім.
 Нинішня Верховна Рада відображає все те, що відбувається в суспільстві. Вона є його продуктом, тож проходить ті ж самі етапи. В тому числі й етап «броунівського руху», переоцінки своїх якостей, пошуку істини. Саме на такий— хаотичний рух без орієнтирів — усе це найбільше схоже. Однак водночас це нагадує процес збивання масла — коли калатаєш, калатаєш, і ні кінця ні краю не видно — аж раптом з’являється нарешті малесенький шматочок масла, який миттєво починає обростати. От тільки цього шматочка ще ніяк не видно…    


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.