ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №46

«Політичний цирк», «дурдом», «паноптикум»… Як тільки не обзиває нині український народ свій головний законодавчий орган. Цікаво, чи можна поставити нашій Раді якийсь колективний психіатричний діагноз? 

Зрозуміло, що народні депутати розважати українців не соромляться. Все таки, за «квитки» на перегляд цього цирку ми платимо немалу ціну — от і відпрацьовують, сердешні, як можуть та вміють…. Скоро, мабуть, будуть вже двері дьогтем мазати та лайном кидатися.

 Вже традицією стало, коли політик хоче привернути до себе увагу, чи відволікти увагу від своїх помилок, він влаштовує цирк.  Трусить перед нами  своєю брудною білизною, як тореадор перед биком червоною ганчіркою. Нехай українці на ту ганчірку дивляться, а про справжні обов’язки народного депутата забудуть.

Що знав наш український парламентаризм за останні двадцять п’ять років: бруд, брехню, користолюбство, гординю, зарозумілість, бійки, «ліві» схеми навіть у правих та ультраправих, фальсифікації, неповагу до себе, країни, закону... Соромно на це все дивитися. І слухати. Причому соромно однаково за всіх. Правильно сказав Мочанов: І цирк не поїхав. І клоуни залишилися.
 А ми їх обираємо і дозволяємо їм бути такими ідіотами.
Ми це терпимо. Ми цьому потураємо, миримося з цим і раз за разом обираємо моральних виродків замість моральних авторитетів, яких скоро не залишиться в країні. А в політиці їх і так немає. Взагалі. Зовсім.
 Нинішня Верховна Рада відображає все те, що відбувається в суспільстві. Вона є його продуктом, тож проходить ті ж самі етапи. В тому числі й етап «броунівського руху», переоцінки своїх якостей, пошуку істини. Саме на такий— хаотичний рух без орієнтирів — усе це найбільше схоже. Однак водночас це нагадує процес збивання масла — коли калатаєш, калатаєш, і ні кінця ні краю не видно — аж раптом з’являється нарешті малесенький шматочок масла, який миттєво починає обростати. От тільки цього шматочка ще ніяк не видно…    


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.