ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №46

«Політичний цирк», «дурдом», «паноптикум»… Як тільки не обзиває нині український народ свій головний законодавчий орган. Цікаво, чи можна поставити нашій Раді якийсь колективний психіатричний діагноз? 

Зрозуміло, що народні депутати розважати українців не соромляться. Все таки, за «квитки» на перегляд цього цирку ми платимо немалу ціну — от і відпрацьовують, сердешні, як можуть та вміють…. Скоро, мабуть, будуть вже двері дьогтем мазати та лайном кидатися.

 Вже традицією стало, коли політик хоче привернути до себе увагу, чи відволікти увагу від своїх помилок, він влаштовує цирк.  Трусить перед нами  своєю брудною білизною, як тореадор перед биком червоною ганчіркою. Нехай українці на ту ганчірку дивляться, а про справжні обов’язки народного депутата забудуть.

Що знав наш український парламентаризм за останні двадцять п’ять років: бруд, брехню, користолюбство, гординю, зарозумілість, бійки, «ліві» схеми навіть у правих та ультраправих, фальсифікації, неповагу до себе, країни, закону... Соромно на це все дивитися. І слухати. Причому соромно однаково за всіх. Правильно сказав Мочанов: І цирк не поїхав. І клоуни залишилися.
 А ми їх обираємо і дозволяємо їм бути такими ідіотами.
Ми це терпимо. Ми цьому потураємо, миримося з цим і раз за разом обираємо моральних виродків замість моральних авторитетів, яких скоро не залишиться в країні. А в політиці їх і так немає. Взагалі. Зовсім.
 Нинішня Верховна Рада відображає все те, що відбувається в суспільстві. Вона є його продуктом, тож проходить ті ж самі етапи. В тому числі й етап «броунівського руху», переоцінки своїх якостей, пошуку істини. Саме на такий— хаотичний рух без орієнтирів — усе це найбільше схоже. Однак водночас це нагадує процес збивання масла — коли калатаєш, калатаєш, і ні кінця ні краю не видно — аж раптом з’являється нарешті малесенький шматочок масла, який миттєво починає обростати. От тільки цього шматочка ще ніяк не видно…    


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.