Знову «Голос…» знову тернополянин!

Ну й щастить же тернополянам у «Голосі країни»! Ще не відпекли долоні тим, хто аплодував нашому Ромчику Сасанчину із Заліщицького району — переможцю проекту «Голос. Діти», як уже інший наш земляк «порвав» журі, зумівши розвернути до себе усі чотири тренерські крісла! 18-річний тернополянин Андрій Горбатюк розкішним виконанням пісні  «It’s а Man’s Man’s Man’s World» привернув увагу чотирьох тренерів телешоу, проте за наставника наш земляк обрав Святослава Вакарчука. А посприяли цьому маленькі «підопічні» Андрія, які, власне, і «витягнули» його на проект… Проте про все по порядку. Спершу  давайте знайомитися.

«Доброго дня, мене звати Андрій, я студент-філософ, а також викладаю англійську мову маленьким діткам», — розповідає про себе хлопець. Андрію лише 18, але після закінчення школи він відразу пішов  працювати, щоб допомогти матері. «Моя мама уже шість років у Лондоні, де працює кухарем, офіціантом, усім, ким потрібно… Коли вона сказала, що збирається до Англії, я уже був досить дорослим, і усе розумів: що в країні складна ситуація, що мамі потрібно заробляти гроші, адже вона у мене одна, батька немає… І я сказав собі: «Андрію, після закінчення школи ти повинен знайти собі роботу, щоб допомагати мамі…»  Так я став навчати діток англійської. На наших заняттях ми часто співаємо, я граю на гітарі і сам складаю для них пісні. І от якось моя учениця підійшла до мене і запитала, чому я ще не на «Голосі  країни»… І пішло-поїхало. Усі мої учні безапеляційно заявили мені, що вони «відряджають» мене на проект і не послухатися їх я просто не маю права…  І я вирішив: а чому би й ні? Моя мама дивиться кожен сезон «Голосу країни», і неодноразово заохочувала мене взяти участь у шоу… Хай для неї це стане приємним сюрпризом. Покажу все що я можу, все, на що здатен…»

А далі було розкошування голосу. Такого, що не міг залишити байдужим нікого. І цілком закономірно повернулися до Андрія усі чотири судді і давай навперебій вмовляти його приєднатися до своїх команд. Отож, у боротьбі за перемогу у найголосистішому шоу країни Андрієві відтепер допомагатиме Святослав Вакарчук.  А ми триматимемо кулаки…
Повернутися
12.03.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...