У ЗАМКУ НА ГУСЯТИНЩИНІ ЗНІМАЛИ ФІЛЬМ

Зйомки фільму «Краща партія» проводилися на Тернопільщині у селі Личківці, що на Гусятинщині. Кінорежисер Юрій Рудий розповів в ефірі «Ух-радіо» ternopil.te.ua про кінострічку та тернопільський замок, де працювали актори. «Краща партія» – новий український фільм, прем’єра якого планується в кінці лютого 2016 року.

– У селі Личківці є старовинний замок, де колись жили євреї. Його історія цікава та загадкова. Я чув, що там радянська влада розстріляла цілу родину, а хтось втік через підземний хід і зараз живе в Канаді. Місцеві жителі приходили навіть посеред ночі, щоб подивитися на зйомки, – розповідає Юрій Рудий.

Юрій – кінопродюсер студії «Це Цікаво Продакшн», який працює над фільмом «Краща партія». Незважаючи на назву, фільм не має нічого спільного з політикою.

– Це комедія не про політику. Фільм про кохання та багатія, який вибирає між одвічними цінностями: коханням та грішьми. Я хотів передати фільмом, що в бідним людям потрібно намагалися стати кращими. Ми описуємо, що багатій досягнув всього сам, своїми руками. Перед ним стоїть вибір – отримати ще більше багатства, а перед цим важко втриматися, – каже режисер.

Знімають фільм українською мовою. Дублювати російською стрічку не планують.

– Я розраховую на те, що українці оцінять фільм і ми зможемо вийти в нуль, або невеличкий плюс. Ці гроші потрібні, щоб знімати новий фільм, – додає Юрій.

Довідка

«Краща партія» — український повнометражний фільм. 1 вересня 2015 року компанія «Це цікаво продакшн» розпочала роботу над його зйомками. Вихід стрічки у прокат планується на лютий — березень 2016 року. У ньому також знімається Василь Вірастюк.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.