У ЗАМКУ НА ГУСЯТИНЩИНІ ЗНІМАЛИ ФІЛЬМ

Зйомки фільму «Краща партія» проводилися на Тернопільщині у селі Личківці, що на Гусятинщині. Кінорежисер Юрій Рудий розповів в ефірі «Ух-радіо» ternopil.te.ua про кінострічку та тернопільський замок, де працювали актори. «Краща партія» – новий український фільм, прем’єра якого планується в кінці лютого 2016 року.

– У селі Личківці є старовинний замок, де колись жили євреї. Його історія цікава та загадкова. Я чув, що там радянська влада розстріляла цілу родину, а хтось втік через підземний хід і зараз живе в Канаді. Місцеві жителі приходили навіть посеред ночі, щоб подивитися на зйомки, – розповідає Юрій Рудий.

Юрій – кінопродюсер студії «Це Цікаво Продакшн», який працює над фільмом «Краща партія». Незважаючи на назву, фільм не має нічого спільного з політикою.

– Це комедія не про політику. Фільм про кохання та багатія, який вибирає між одвічними цінностями: коханням та грішьми. Я хотів передати фільмом, що в бідним людям потрібно намагалися стати кращими. Ми описуємо, що багатій досягнув всього сам, своїми руками. Перед ним стоїть вибір – отримати ще більше багатства, а перед цим важко втриматися, – каже режисер.

Знімають фільм українською мовою. Дублювати російською стрічку не планують.

– Я розраховую на те, що українці оцінять фільм і ми зможемо вийти в нуль, або невеличкий плюс. Ці гроші потрібні, щоб знімати новий фільм, – додає Юрій.

Довідка

«Краща партія» — український повнометражний фільм. 1 вересня 2015 року компанія «Це цікаво продакшн» розпочала роботу над його зйомками. Вихід стрічки у прокат планується на лютий — березень 2016 року. У ньому також знімається Василь Вірастюк.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...