ЦЕРКВА НА ВІСТРІ ІСТОРІЇ

У селі Вістря на Монастирищині є унікальний храм, якому 300 років

Омите водами Дністра, розкинулось у долині село Вістря Монастириського району. Шлях веде нас на високу гору. Серед старезних лип заховався дерев’яний храм Воскресіння Христового. Місце, де стоїть храм, - особливе. Старожили розповідають, що колись тут об’явилась Божа Матір. А на вершині гори било цілюще джерело.

 Історія самої церкви не менш цікава. Вона бере початок ще з 1754 року. Саме тоді дерев’яний храм перенесли до Вістрі із Бучацького району.

 Старожили і досі вважають її козацькою – і споруджена вона у такому стилі – невелика, схожа на каплицю. Цілком імовірно, що молились у храмі славні запорожці. А дерево, з якого побудувана церква, настільки міцне, що вистояло уже не одне століття.

 Церква Воскресіння Христового дивним чином не була пошкоджена у часі Другої світової війни. Старші люди розповідають, що від ворожих куль стародавній храм врятувала липа, що закрила його своїм крислатим гіллям. Ще довго потім на її стовбурі було видно сліди від пострілів.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...