ЦЕРКВА НА ВІСТРІ ІСТОРІЇ

У селі Вістря на Монастирищині є унікальний храм, якому 300 років

Омите водами Дністра, розкинулось у долині село Вістря Монастириського району. Шлях веде нас на високу гору. Серед старезних лип заховався дерев’яний храм Воскресіння Христового. Місце, де стоїть храм, - особливе. Старожили розповідають, що колись тут об’явилась Божа Матір. А на вершині гори било цілюще джерело.

 Історія самої церкви не менш цікава. Вона бере початок ще з 1754 року. Саме тоді дерев’яний храм перенесли до Вістрі із Бучацького району.

 Старожили і досі вважають її козацькою – і споруджена вона у такому стилі – невелика, схожа на каплицю. Цілком імовірно, що молились у храмі славні запорожці. А дерево, з якого побудувана церква, настільки міцне, що вистояло уже не одне століття.

 Церква Воскресіння Христового дивним чином не була пошкоджена у часі Другої світової війни. Старші люди розповідають, що від ворожих куль стародавній храм врятувала липа, що закрила його своїм крислатим гіллям. Ще довго потім на її стовбурі було видно сліди від пострілів.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.