МИКОЛАЙ, МИКОЛАЙ, ВОЯКАМ ПОМАГАЙ

Понад 30 тонн продуктів завантажили для бійців АТО священики. Пункт збору допомоги організувало духовенство тернопільської Єпархії УПЦ КП. Це перший вантаж напередодні свята Миколая. У п’ятницю подарунки повіз протоієрей, військовий капелан Андрій Любунь.
- Ці тридцять тонн збирали два тижні. – розповідає протоієрей Олексій Головацький, секретар Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату. – Допомога не лише від тернополян. Люди із сіл приносили, що могли, до священиків. А ті з районів привозили продукти сюди. Це солодощі, крупи, тушонки, заморожені або залиті смальцем вареники, засоби гігієни, листівки з добрими словами.

Олексій Головацький вважає, що дорослим святий Миколай нині потрібен не менше, ніж дітям.
- Усі люблять під подушкою шукати подарунки. – продовжує протоієрей. – Дорослі теж. А хлопці на передовій тим більше потребують опіки. Святий Миколай завжди люблячий. В умовах війни також. Він усе майно роздав вбогим і потребуючим. Милосердя – це християнський обов’язок. Тільки ми не завжди про це пам’ятаємо.

- Незважаючи на холод, хлопці і дівчата на Сході згадають дитинство, коли добрий Миколай приносив їм подарунки. – додає прес-секретар єпархії Ірина Скоробогата. – І нехай цей спогад хоч трошки їх зігріє. Хай укріпить їх у вірі в перемогу і людську доброту.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...