Тарас Шевченко. Перезавантаження

Для багатьох із нас Шевченківські дні запам’яталися як офіційний штамп з радянського дитинства. Комуністична пропаганда перетворила образ Кобзаря на неживу бетонну стеллу, захололу українську ікону з облисілою головою та обвислими вусами. Заяложені фрази шкільної програми про Тараса Шевченка не роблять його постать привабливою, не дають усвідомлення його справжньої величі. Та й ми самі найчастіше згадуємо про нього лише у Шевченківські дні, проводячи якісь заходи (часто формальні) та витираючи пилюку з томів Шевченка. Все це мало колись закінчитись. 201-а річниця Шевченка стала тим відліком, від якого відбулося «перезавантаження» наших уявлень про Кобзаря.  Нове покоління українців буде прочитувати Кобзар по-новому, буде знаходити свої цитати. Для нас, сьогоднішніх, безперечно, це рядки “Борітеся – поборете!”. Ці слова нас супроводжують під час війни на Сході, вони є вказівником для зміни системи.


 9 березня, у день народження Кобзаря, на центральному майдані  Монастириська   було людно. Вшанувати пам’ять геніального поета, національного пророка Тараса Шевченка прийшли предствавники органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, громадськість міста.

Про гордого, величного, палкого і нескореного народного співця, який, народившись в убогій сільській родині, зумів сягнути вершин світової слави, говорив заступник голови райдержадміністрації Павло Дронь.

Упродовж двох годин декламували поезію Тараса вихованці дитсадка «Казка» Ростислав Расевич, Христина Хорощак, Дмитрик Сердинський та інші, учні місцевої загальноосвітньої школи, жителі міста. Особливо запамятався присутнім виступ    87-річного Володимира Гнатіва, який пригадав, як виступав шестилітнім хлопчиком у далекому 1937 році на концерті з нагоди 120-річчя від дня народження Шевченка у рідному селі Горішня Слобідка.

Серед читців були і голови райдержадміністрації – Марія Павлік, районної ради Володимир Данилюк, їхні заступники Павло Пронь і Степан Бойко, міський голова Андрій Старух. Співали капели районного палацу культури (художній керівник Ольга Труш) та лемківський хор «Яворина» під орудою заслуженого працівника культури України Василя Барана. Кожен із читців поклав гвоздику до підніжжя пам’ятника.

ДО РЕЧІ

10 березня 2015 року Монастириська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів підтримала обласну акцію (флеш-моб) із спільного хорового виконання учнями, студентами, педагогічними працівниками навчальних закладів Державного Гімну України « … Наречемось України вірними синами!..», присвячену до 150-ої річниці першого публічного виконання національного Гімну і провела о 12-й годині захід біля пам’ятника Т.Г. Шевченку у райцентрі.

Степан Бориславський. Фото автора.

 

Повернутися
12.03.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...