ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №45

Нас щодня обманює глянець: красиві паблік-сторі про раптовий «з-неба-на голову» успіх, безхмарні біографії  бізнесменів-нуворишів, модні журнали з порадами на кшталт «як легко…» - і далі підставляйте, що кому потрібно. Нам кажуть, що можна жити легко, легко досягати успіху. Ні, так не вийде. У реальному світі посередні зусилля ведуть до посереднього результату.  

Треба робити те, що правильно, а не те, що легко. Легке життя — все одно що порожнє. Насправді, щоб стати кимось, треба відмовитися від відмовок і робити більш важкі і складні речі, ніж всі інші. Треба вставати раніше, встигати більше, працювати швидше, зберігати усвідомленість, бути чесним з собою і багато інших непростих речей. Щоб бути сильним, доведеться щодня перемагати себе. Ніщо велике й цікаве ніколи не приходить із зони комфорту. На жаль, занадто багато з нас, висловлюючись метафорично, очікують свого корабля щастя не в порту, а на автобусній зупинці.  

 Для того щоб вийти на новий рівень, не потрібно годинами мріяти про те, як все буде класно. Не дозволяйте своїм мріям залишатись всього лиш мріями. Потрібні  максимальні зусилля. Максимальна жага вчитися. Максимальна дисципліна. Максимальне терпіння.  Максимальні плани. Максимальні переконання. Ніколи не запізно стати тим, ким ви здатні бути.


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.