АНЕКДОТИ №45

Для мене завжди авторитетом був чорний пояс мого батька!

— З карате?

— По сідницях!

* * *

— Тату, мені треба тобі щось сказати!

— Тільки коротко і чітко.

— Сто доларів.

* * *

У квітковому магазині:

— Дівчино, мені, будь ласка, дві троянди.

— У вас що — горе?

— Ні, у мене дві баби.

* * *

Жінки люблять годувати своїх чоловіків: накриє стіл, сяде поруч і уважно дивиться, як чоловік їсть. Причому, чим гірше готує, тим уважніше дивиться.

* * *

Один чоловік запитує другого:

— Що б ти хотів мати — п’ять тисяч баксів або п’ять дочок?

— П’ять дочок.

— Чому?

— Тому що зараз їх у мене вісім.

Значить, ви бачили, як злочинець задушив вашу тещу?

— Бачив, пане суддя.

— Чого ж ви не кинулися на допомогу?

— Я хотів, але коли побачив, що він і сам впорається, вирішив не втручатися.

* * *

Лікар — пацієнтові:

— Ось ваші таблетки для схуднення. У банці 300 штук. Приймати їх не треба.

— Але як же вони мені допоможуть?

— Дуже просто. Двічі на день висипайте всі таблетки на підлогу. Потім нахиляйтеся і збирайте. По одній.

Слухають справу про розлучення. Чоловік із дружиною ніяк не можуть домовитися щодо трьох дітей. Дружина:

— Двох мені, одного тобі.

Чоловік:

— Мені двох, тобі одного.

Через годину дружина не витримує:

— Слухай, пішли додому. Наступного року розлучимося, коли четверо буде.

* * *

У парку на лавочці сидять двоє закоханих. Раптом бачать, що якийсь чоловік подає дівчині загадкові знаки:

— Що вам потрібно? — обурюється хлопець. — Ідіть собі.

— Та я пішов би, але ключі від квартири у дружини.

 


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.