АНЕКДОТИ №45

Для мене завжди авторитетом був чорний пояс мого батька!

— З карате?

— По сідницях!

* * *

— Тату, мені треба тобі щось сказати!

— Тільки коротко і чітко.

— Сто доларів.

* * *

У квітковому магазині:

— Дівчино, мені, будь ласка, дві троянди.

— У вас що — горе?

— Ні, у мене дві баби.

* * *

Жінки люблять годувати своїх чоловіків: накриє стіл, сяде поруч і уважно дивиться, як чоловік їсть. Причому, чим гірше готує, тим уважніше дивиться.

* * *

Один чоловік запитує другого:

— Що б ти хотів мати — п’ять тисяч баксів або п’ять дочок?

— П’ять дочок.

— Чому?

— Тому що зараз їх у мене вісім.

Значить, ви бачили, як злочинець задушив вашу тещу?

— Бачив, пане суддя.

— Чого ж ви не кинулися на допомогу?

— Я хотів, але коли побачив, що він і сам впорається, вирішив не втручатися.

* * *

Лікар — пацієнтові:

— Ось ваші таблетки для схуднення. У банці 300 штук. Приймати їх не треба.

— Але як же вони мені допоможуть?

— Дуже просто. Двічі на день висипайте всі таблетки на підлогу. Потім нахиляйтеся і збирайте. По одній.

Слухають справу про розлучення. Чоловік із дружиною ніяк не можуть домовитися щодо трьох дітей. Дружина:

— Двох мені, одного тобі.

Чоловік:

— Мені двох, тобі одного.

Через годину дружина не витримує:

— Слухай, пішли додому. Наступного року розлучимося, коли четверо буде.

* * *

У парку на лавочці сидять двоє закоханих. Раптом бачать, що якийсь чоловік подає дівчині загадкові знаки:

— Що вам потрібно? — обурюється хлопець. — Ідіть собі.

— Та я пішов би, але ключі від квартири у дружини.

 


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...