“СКРИНЬКИ ХОРОБРОСТІ” У ТЕРНОПОЛІ: ДЛЯ МАЛЕНЬКИХ ГЕРОЇВ

Викладачі Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського як ніхто розуміють, що таке онкопаталогія, а особливо якщо вона трапилася в житті дитини. Не раз до сліз проймали історії, коли хтось з малечі виготовляв своїми руками прикраси чи іграшки і продавав їх, щоб заробити собі на лікування. Ініціатором проекту «Повернемо щасливе дитинство онкохворим дітям», який стартував 1 грудня цього року, стала асистент кафедри ортопедичної стоматології Тетяна Дзецюх.

 «Найперше, що ми можемо зробити – поповнити «Скриньку хоробрості», з якої діткам після надзвичайно болючих хіміопроцедур дадуть подарунок. Ми спільними зусиллями зможемо дати надію цій малечі, підтримати їхнє бажання бути здоровими. Отже, в кожному навчальному корпусі і гуртожитках до 17 грудня буде розміщено спеціальну коробку з логотипом «Скринька хоробрості», до якої кожен бажаючий зможе покласти подарунок. Це можуть бути дитячі пазли, кубики, розвиваючі іграшки, книжки, розмальовки… Єдине прохання – не кладіть м’які іграшки. Такі забавки накопичують пил, а відповідно інфекції, а дітям після хіміотерапії контакт з ними є небезпечним. Усі дарунки будуть передані у гематологічне відділення Тернопільської міської дитячої лікарні до дня Святого Миколая. Несподіваний для дитини подарунок додасть їй радості, оптимізму і допоможе пережити неприємні відчуття після нелегкої процедури», – розповіла пані Тетяна.

Це лише одна з акцій, яка запланована в рамках проекту допомоги онкохворим дітям. Просимо всіх небайдужих долучатися і примножувати добро в цьому світі.


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...