МАЛЕНЬКИЙ БУЧАЧ З ВЕЛИКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ СПРАВОЮ

У 2012 році у місті Бучач Тернопільської області виникла громадська ініціатива з проектом «Арт-двір». У центрі Бучача був створений публічний простір – двір, в якому діє арт-платформа з щотижневими культурними подіями на різноманітну тематику. Ще один місцевий проект – це літературний центр імені Нобелівського лауреата Шмуеля Агнона, що походить з цього міста. Обидві ініціативи були засновані Мар’яною Максим’як, яка брала участь у Культурно-освітній академії Goethe-Institut. Для видання Platfor.ma вона розповіла про те, як все це було і чим стало.

 – З чого починаються такі проекти?

– На вулиці Шмуеля Агнона у самому центрі Бучача на одному з будинків є табличка, що саме там народився і жив цей видатний письменник. Ми символічно обрали це місце, щоб створити наш мистецький проект і певним чином привернути увагу до постаті Агнона.

А почали ми з того, що просто зайшли в цей двір. Він був в занедбаному стані, – там були дошки, сміття – просто звалище. Ми запитали мешканців, які там ще живуть, чи вони не проти, якщо ми створимо у цьому місці певний публічний простір і будемо в неділю збиратись і щось робити. Вони не були проти, навпаки: сказали, що їм буде приємно. Зараз це виглядає дуже гарно. Простір закладений бруківкою, там є невеличка сцена, висять банери, які ідентифікують, що це «Арт-двір», є плакати про відомих вихідців з міста. Є коридор, де висять старі фотографії Бучача. Там просто приємно знаходитись. Ти заходиш і одразу розумієш, що це не просто двір.

А взагалі це вийшло схоже на такий ланцюг: ти зачіпаєш одну людину, вона зачіпає іншу – і далі все просто за ланцюговою реакцією йде. До нас не одразу почали приходити по 50 людей. Спочатку на подіях було по 20-30. Але з кожним роком їх кількість збільшується.

Нам важливо було робити мистецькі проекти, які були б доступні для багатьох жителів міста. Тому це безкоштовний вхід і різноманітне спрямування цих подій: майстер-клас з танців або літературні презентації, музичні проекти, виставки та кінозал.

– Як люди про це дізнаються?

– З афіші, які висять в центрі міста в декількох локаціях. Це більше для літніх людей. А молодь – через соціальні мережі. Це маленьке місто, тому поширення інформації – доволі легкий процес.

– Як сприймаються ваші події жителями Бучача?

– Ми дуже чітко зрозуміли, що люди потребують такого простору.  Це альтернатива стандартному будинку культури і тому, що там пропонують. Людей приходить дуже багато і при цьому вони різноманітного віку: від малих дітей з батьками і до вісімдемсятилітніх. За три роки у нас вже створилась така своєрідна власна тусовка.

– Розкажіть про інший проект.

 – Він похідний від «Арт-двору» – це Літературний центр імені Агнона, адже ми працюємо в просторі, де він жив. Це окремий вектор роботи, тому що ми хочемо працювати з літературним продуктом і в сфері літературного менеджменту.  За ці три роки ми організовували в «Арт-дворі» багато подій, пов’язаних з книжками. Тарас Прохасько приїжджав до нас з презентацією, а ще, наприклад, також були організатори фестивалю Meridian Czernowitz, які розповідали, що і як вони роблять.

Наше місто має літературну ідентичність і люди через постать Агнона готові цей продукт споживати і працювати з ним. Вони дійсно зацікавлені у літературі. Вони хочуть купувати книги, слухати поезію. Наш центр не має фізичного офісу, але ми зараз шукаємо кошти, щоб його влаштувати, можливо, навіть з кімнаткою-музеєм Агнона. Наразі ми організовуємо події в районній бібліотеці. І продовжуємо працювати в таких напрямках як презентації книг і зустрічі з письменниками.

Другий вектор, яким займається літературний центр – промоція міста поза його межами. Це цікавий формат – ми вирішили робити літературні мандрівки містом: наш спільний з агенцією «Їздець» проект. Ми розробили маршрут за творами Шмуеля Агнона, який багато писав про Бучач і, власне, за ці твори отримав Нобелівську премію. В нашому маршруті людина гуляє вулицями міста і може відтворити ті стежки, якими ходив Агнон. Це екскурсійна прогулянка, яких немає більше ніде: це і література, і туризм, і промоція міста.

І третій напрямок, в якому дуже хочеться працювати – це освітні проекти, спрямовані на мешканців міста. Це невеликі лекції для дітей і молоді про Нобелівських лауреатів взагалі: хто вони такі? Що таке Нобелівська премія? Як її можна отримати? Які Нобелівські лауреати взагалі були родом з України? Щоб зрозуміти, хто такий Агнон, треба починати десь з низів. Потрібно розуміння, що це за премія, наскільки вона важлива.

– Хто організовує «Арт-двір»?

– Загалом наша команда – це п’ять людей. Я народилась в Бучачі, але я живу і працюю у Львові. Та на вихідні дуже часто буваю у рідному місті. Тому наш проект – це проект вихідного дня. Але літературний центр – це не проект теплих пір року, він цілорічний. Хотілося б, щоб хоча б раз на два місяці відбувалась би якась подія, яка привертала б увагу місцевих.

– Яку пораду ви можете дати людям, які хочуть робити схожі проекти у своїх містах? З чого потрібно починати?

– Якщо говорити про секрети успіху «Арт-двору», то важко давати якісь рекомендації, адже кожне місто має свої особливості. Наприклад, середовище Бучача цікаве тим, що люди завжди розуміли цінність цього міста як культурного. В нас є Пінзель – його скульптури прикрашають ратушу, – і всі ми знаємо, що це видатний скульптор. З іншого боку, важливу просвітницьку функцію завжди виконував монастир Василіян, вони проводять багато просвітницької роботи з молоддю. Завдяки історичним особливостям наше населення завжди себе почувало міщанами. Люди знають, звідки походять. Напевно тому легко працювати з культурним продуктом, бо ти подаєш це людям, які частково готові до нього.

– Ви вкладали свої кошти?

 – Так. І досі це робимо. Ми є збитковим проектом. Ми зареєстровані як неприбуткова громадська організація і існуємо з того, що витягуємо з своєї кишені. В нас є принцип – не брати з людей грошей за вхід. Ми розуміємо, що для того, щоб люди споживали цей культурний продукт, він має бути безкоштовним. Поки що не кожен зрозуміє його цінність і буде готовий дати за нього 20 грн. Ми часто шукаємо спонсорів – місцевих меценатів. Добре, що вони є – ті, хто просто анонімно дає гроші на добру справу.


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.