ЗА ВРЯТОВАНІ ЖИТТЯ — МЕДАЛЬ…

Нагородили тернопільського лікаря, який служив у зоні АТО   

 

Тернопільський медик, лікар вищої категорії Едуард Ремезюк понад рік був на сході України. Кандидат медичних наук, хірург восени минулого року почав службу у 66-му військовому мобільному госпіталі. Едуард Ремезюк, пише газета «День», у зоні АТО разом з колегами надавав медичну допомогу військовослужбовцям, а також цивільному населенню, яке проживає біля військової частини.

Селидове, Курахове, Піски, Авдіївка – такий бойовий шлях 66-го військового-мобільного госпіталю. Едуард Ремезюк рятував поранених навіть в той час, коли відбувалися інтенсивні бої. Про складність виконання робіт у зоні АТО лікар розповідає: «Там є масове поступлення хворих. Одночасно може поступити 4-10-15 поранених. Тут є можливість і час провести додаткові  обстеження. Там таких умов немає, відповідно всі обстеження зводяться до мінімуму, ключову роль відіграє особистий досвід лікаря».

2 грудня 2015 року, згідно з указом Президента України Петра Порошенка, Едуарда Ремезюка нагородили медаллю «За військову службу Україні». Таку нагороду тернопільський медик отримав за особисту мужність, високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. За словами начальника військово-медичного клінічного центру Західного регіону, полковника медичної служби Івана Гайди, добровольцем до 66-го мобільного госпіталю Едуард Ремезюк пішов під час третьої хвилі часткової мобілізації.

«За перші 7 місяців нашим госпіталем було проліковано понад три тисячі поранених, травмованих соматичних хворих. Було зроблено більше тисячі оперативних втручань, врятовано сотні життів», – зазначає хірург Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої медичної допомоги № 1 Едуард Ремезюк і додає, що на одній із сесій Верховної Ради 66 військовий мобільний госпіталь був визнаний найкращою медичною установою України.

 Робота в польових умовах, розповідає Едуард Ремезюк, суттєво відрізняється від тієї, до якої звик тут, у Тернополі. Там  розраховувати, здебільшого, доводилося лише на власний досвід.

 ЕДУАРД РЕМЕЗЮК, лікар-хірург  міської комунальної лікарні швидкої допомоги:

 «Зима, мороз. А якраз цей обстріл застав хлопців із 79 аеромобільної бригади, вони в бані були. І буквально вони в цей підвал заскакують – шльопанці, в’єтнамки на босу ногу, напівроздіті. Мороз 20 градусів, обстріл іде дуже інтенсивно, і б’ють якраз точно по нам, все воно лягає зверху. Проходить 20 хвилин, 30 хвилин. Тут дивлюся, хлопець щось дуже зайнятий мобільним телефоном. Питають: «Що ти робиш?» «Та, фільм дивлюся». «А про що фільм?». « Та про любов». « Перекинеш, даш скачати?». «Звичайно». В ту хвилину я зрозумів, що буде в нас все нормально, і що ми переможемо».   

 


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...