Повернення у «буремні 90-ті» за кількістю крадіжок

До сумнозвісних стандартів життя 90-х років з відключенням електроенергії, “гопниками” та викраденими каналізаційними люками починають повертатися західноукраїнські міста. Рівень злочинності також нагадує події двадцятирічної давнини. Зокрема, у Тернополі нині все частіше грабують квартири, викрадають автомобілі, причому, не лише дорогі.

За словами начальника карного розшуку УМВС України у Тернопільській області Степана Яцуха, у Тернополі значно зросла не лише кількість квартирних крадіжок, почастішали також крадіжки з машин. За цим показником ми наче також повернулися у 1990-ті. Більше того, якщо раніше крали переважно гроші й сумки, то тепер забирають з багажників навіть інструменти з гайками, колеса, магнітоли. Все це легко збути. Якщо раніше викрадали дорогі автівки, то нині навпаки — дешеві, розбирають їх на запчастини і продають.

Грабують тернополян, за інформацією міліції, гастролери з сусідніх областей — приїжджають на два-три дні, пограбують кілька квартир і повертаються додому. А все тому, що Тернопільська область — транзитна.

Найбільше поширені крадіжки з квартир та приватних будинків. Почастішали також кишенькові крадіжки, крадіжки на ринку…

Як правило, злодії більше «працюють» у місті, ніж у селі. У місті легше «загубитися», залишитися непоміченим, а в селі появу «чужих» помітять відразу. У селах крадуть переважно цигани, заходять до обійсть продати нібито ковдру чи ще щось, а там уже орієнтуються за ситуацією, можуть піти на крадіжку і «свої» любителі чарки — коли випити хочеться, а на пляшку грошей нема. Схоже, непривабливі 1990-ті, які нам ще недавно згадувалися у неприємних снах, стають все реальнішими…

 
 

Повернутися
12.03.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...